Незалежний громадський Звіт щодо захисту прав дитини в Україні в 2010 – 2012 рр.

015225

Всеукраїнська громадська організація

«Правозахисна організація «Спільна Мета»

 Незалежний громадський Звіт

щодо захисту прав дитини в Україні в

2010 – 2012 рр.

 

Авторський колектив:

Бортнік Р.О.

Мельник Р.

Печенкін І.В.

Аландаренко К. Ю.

Манзюк В.О.

Богатчук Д.

 

К и ї в  –  2 0 1 3

Стан захисту прав дитини в Україні в 2010 – 2012 рр.

ПЛАН

  1. Коротка характеристика стану захисту прав дітей в Україні:
  • Дотримання Україною положень міжнародно-правових документів;
  • Ефективність функціонування Інституту Уповноваженого з прав дитини;
  • Розробка документів національного значення (Національна програма захисту дітей) та проведення заходів всеукраїнського масштабу (Всеукраїнська нарада з питань захисту прав дітей).
  1. Криміногенна ситуація серед неповнолітніх. Аналіз статистичних даних за 2010 – 2012 рр.
  2. Протидія торгівлі дітьми.
  3. Охорона життя та здоров’я дітей.
  4. Опіка, піклування та усиновлення дітей.
  5. Державна політика з метою покращення освітнього рівня неповнолітніх.
  6. Захист прав дітей, що походять з меншин.

Коротка характеристика стану захисту прав дітей в Україні:

  • Дотримання Україною положень міжнародно-правових документів;
  • Ефективність функціонування Інституту Уповноваженого з прав дитини;
  • Розробка документів національного значення (Національна програма захисту дітей) та проведення заходів всеукраїнського масштабу (Всеукраїнська нарада з питань захисту прав дітей).

Захист прав дитини є загальнодержавним формальним пріоритетом для України. Про це свідчать  положення нормативно-правових актів національного характеру та міжнародного, стороною яких є Україна.

Основоположним у цій сфері вважається Конвенція ООН про права дитини, підписана Україною 21 лютого 1990 року, ратифікована Постановою Верховної ради України 27.02.1991 року, що набула чинності 27 вересня 1991 року. Чинними для нашої держави є також і ратифіковані нею Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (від 12.03.1981), Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (від 05.10.2000), Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (від 03.04.2003), Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (від 04.02.2004), Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (від 23.06.2004), Конвенція про кіберзлочинність (від 07.09.2005), Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (від 11.01.2006), Європейська конвенція про здійснення прав дітей (від 03.08.2006), Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (від 14.09.2006), Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов’язань про утримання (від 14.09.2006), Конвенція про контакт з дітьми (від 20.09.2006), Другий Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що стосується скасування смертної кари (07. 2007), Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми (від 06.03.2008), Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (від 14.01.2009). Впродовж останніх двох років Україною було ратифіковано ще декілька документів, які пропонують конкретні механізми захисту прав дітей-сиріт та дітей-інвалідів, а саме: Європейську конвенцію про усиновлення дітей (від 15.02.2011) та Конвенцію про права інвалідів та Факультативний протокол до Конвенції (02. 2010) (http://www.president.gov.ua/content/upd_zakonodavstvo.html).

Приєднавшись до вище зазначених документів, Україна як держава-учасниця взяла на себе широкі зобов’язання щодо забезпечення прав дитини на життя, ім’я, громадянство, індивідуальність, родину, свободу думки, совісті та релігії, освіту та належний рівень життя, захист від дискримінації й незаконного переміщення, від незаконного та свавільного втручання, захист від усіх форм фізичного, психологічного насильства, брутального поводження й експлуатації, в тому числі й сексуальної. Однак ці зобов’язання часто-густо носять суто декларативний характер і рідко втілюються в життя владними інститутами в повному обсязі. Ось чому дотримання Україною принципів і положень міжнародно-правових документів, які набули чинності, є предметом дослідження багатьох організацій. Зазвичай дії уряду у сфері забезпечення прав дитини в Україні зазнають нищівної критики. Так, наприклад, за результатами проведення моніторингу й виконання Конвенції ООН з прав дитини фахівцями Всеукраїнської громадської організації „Правозахисна організація „Спільна Мета” в 2010 р. був  підготовлений громадський Звіт щодо виконання Україною положень «Конвенції про права дитини» (ООН) і встановлено, що стан дотримання положень Конвенції ООН про права дитини в Україні вкрай низький. Факти говорять самі за себе: лише за перше півріччя 2010 р. злочинність серед неповнолітніх зросла на 20%, майже 1,5 тис. неповнолітніх скоїли злочини повторно, 4,4 тис. – у групах, щороку залишаються не розглянутими судами близько 3 тис. справ щодо насильства в дитячому віці, майже 3 тис. дітей потребують влаштування у відповідні виховні заклади або сім’ї громадян, не виявляються службами у справах дітей, а за останні п’ять років кількість дітей в Україні скоротилася на 300 тисяч [http://www.commongoal.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=148%3Anews&catid=14%3A2010-04-06-17-35-35&Itemid=18&lang=uk]. Дійсно, висновки «Спільної Мети» з урахуванням вище зазначеного є цілком обгрунтованими.

Аналогічними є результати досліджень українських громадських організацій, опубліковані в Альтернативному звіті про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини (2002-2008), підготовленого ініціативною групою українських громадських організацій, направленому в Комітет ООН з прав дитини в 2009 р. У звіті підкреслено, що основна проблема полягає в тому, що держава розглядає дитину не як суб’єкт власних прав, а лише як об`єкт захисту, а також відсутній системний підхід до врахування думки дитини на всіх рівнях суспільного життя. Більше того, дії уряду не спрямовані на активну протидію дискримінації уразливих та маргінальних груп, передусім у доступі до освіти та медичних послуг, вчинення насильницьких дій над дітьми, а також на сприяння навчанню педагогічних працівників щодо прав дитини, підготовці спеціалістів, здатних працювати з соціально незахищеними  дітьми. В цілому ступінь урахування Україною рекомендацій Комітету ООН про права дитини у звіті було оцінено як незадовільний [http://www.unicef.org/ukraine/report-ukr.pdf].

Доволі критичними є судження стосовно виконання нашою державою своїх міжнародно-правових зобов’язань у сфері захисту прав дитини, вміщені в доповіді, представленій до Універсального періодичного огляду Організації Об’єднаних Націй на чотирнадцятій сесії Ради з прав людини ООН з Універсального періодичного огляду в травні 2012 р. коаліцією неурядових організацій, а саме, Коаліцією НУО «Права дитини в Україні», Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна» та Всеукраїнською мережею з протидії комерційній сексуальній експлуатації дітей . Найбільш проблемними з точки зору дотримання та забезпечення державою прав дитини залишаються: комплексна система захисту прав дитини; розподіл функціональних обов’язків у різних державних органів по відношенню до дітей після адміністративної реформи, ефективні механізми реагування на порушення прав дитини; порушення права дитини на сім’ю та каральне ставлення до батьків (позбавлення батьківських прав), що знаходяться у складних обставинах, замість допомоги їм тощо. http://helsinki.org.ua/index.php?id=1337349079#_edn17

Ключову ж роль в здійсненні моніторингу за виконанням державами Конвенції про права дитини відіграє Комітет ООН з прав дитини. Шляхом розгляду доповідей країн-учасниць, котрі подаються кожні п’ять років, Комітет робить загальні висновки щодо дотримання ними положень відповідних міжнародно-правових актів. Що ж стосується України, то в даному випадку слід звернутися до заключних зауважень Комітету ООН з прав дитини від 3 лютого 2011 року у відповідь на національний звіт під назвою «Зведена III та IV періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень конвенції ООН про права дитини” (2002-2006). В цілому Комітет розчарований неналежним виконанням Україною рекомендацій із Заключних зауважень до Другої періодичної національної доповіді про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини (2002) та до Першої періодичної доповіді України Комітету ООН з прав дитини щодо виконання Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини з торгівлі дітьми, дитячій проституції і дитячій порнографії (2005) та рекомендацій стосовно розподілу ресурсів, збору даних, гармонізації національного законодавства з положеннями Конвенції та її Факультативних протоколів, катувань та жорстокого поводження, адміністрування ювенальної юстиції, дітей, позбавлених сімейного середовища, сексуальної експлуатації та насильства, дітей з національних меншин. Таким чином, на думку ООН, Україна, м’яко кажучи, певною мірою проігнорувала рекомендації Комітету з прав дитини, оскільки вони не були реалізовані або реалізовані недостатньо [http://www.president.gov.ua/docs/unicef_ukraine2011.pdf].

Комітет ООН вважає, що недостатньо ефективною є інформаційна політика України щодо ознайомлення громадськості з положеннями Конвенції, потребує активізації навчання з питань Конвенції серед різних фахівців, які працюють з дітьми, насамперед, співробітників правоохоронних органів, медичних працівників, соціальних працівників, вчителів, співробітників імміграційних служб, представників судової влади та представників засобів масової інформації. Цілком слушним є зауваження щодо необхідності проведення перегляду усього національного законодавства щодо його відповідності положенням Конвенції та Факультативних протоколів [http://www.president.gov.ua/docs/unicef_ukraine2011.pdf]. Парадоксальним є той факт, що в Україні досі немає комплексного Закону про права дитини, який би повністю включав у себе положення Конвенції та її Факультативних протоколів.

Однак і навіть та міжнародно-правова база, якою оперує України у сфері захисту прав дітей, не є цілісною. До такої думки схиляється Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Зокрема, у своїй спеціальній доповіді «Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні», присвяченій 20-річчю ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини, вона закликає до якнайшвидшої ратифікації Україною Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення 2007 р. (підписано 14 листопада 2007 р.), підписання і ратифікації Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 р., яка містить важливі гарантії забезпечення прав як легальних, так і нелегальних трудящих-мігрантів, а також їх неповнолітніх дітей [http://www.ombudsman.gov.ua/ru/images/stories/07022011/S_Dopovid_4.pdf]. Хоча відразу  ж постає питання про доцільність ратифікації та підписання цих документів, оскільки Україна не виконує всіх зобов’язань, взятих на себе після підписання міжнародно-правових документів, які регулюють дану сферу. Цілком очевидно, що це призведе до чергової формалізації зобов’язань нашої держави перед міжнародним співтовариством та своїми громадянами.

Однак можна констатувати, що певні позитивні зрушення все ж мають місце, а саме, з’явилася інституція для аналізу та акумуляції звернень громадян щодо порушення прав дітей. Нею став Інститут Уповноваженого Президента з прав дитини, заснований Указом Президента України № 812/2011 від 11 серпня 2011 р. Лише за рік діяльності Уповноважений Президента України з прав дитини отримав близько 3000 звернень, із них 1452 письмових звернення від громадян та громадських організацій, 258 телефонних звернень, 150 звернень через соціальну мережу «Facebook», 832 звернення електронною поштою, проведено особисті прийоми громадян в усіх регіонах України і з них 12 – у Києві. З метою моніторингу стану дотримання прав дітей в Україні та швидкого реагування на порушення прав дітей було здійснено 53 інспекційні поїздки в усі регіони, особисто перевірено близько 300 дитячих закладів – від школи до місць позбавлення волі, [http://www.president.gov.ua/news/25012.html]. Безумовно, поява такого роду установи справила позитивний вплив на загальний стан захисту прав дитини в Україні, проте про їхню ефективність ще досить рано судити, оскільки відсутні дані щодо того, скільки звернень було задоволено, скільки питань було вирішено по суті та чи змінилася ситуація на краще у тих закладах, які відвідав Уповноважений.

Заслуговує на увагу і той факт, що перший рік діяльності Інституту Уповноваженого Президента України з прав дитини був позитивно оцінений Радою Європи. Так, Україні було запропоновано здійснити кроки зі зміцнення інституту Уповноваженого з прав дитини через ухвалення окремого закону, який передбачав би збільшення незалежності Уповноваженого з прав дитини, розширення його повноважень, надання ряду імунітетів для здійснення роботи з поновлення прав дитини, а також окремого бюджету. Логічною є заява керівника департаменту прав дитини РЄ Реджини Йенсдоттір про те, що План заходів із запровадження Стратегії Ради Європи щодо прав дитини на 2012-2015 роки, затверджений Комітетом міністрів Ради Європи у співпраці з Україною, передбачає головним завданням подальше зміцнення інституту прав дитини з Україні [http://www.president.gov.ua/news/24787.html]. Отже, Інститут Уповноваженого Президента України з прав дитини отримав міжнародне визнання, що має бути використаним в процесі захисту прав.

Якщо ж ми розглядаємо нормативно-правові акти національного законодавства, які регламентують права дітей та їх захист в Україні, то основоположними документами вважаються Закон “Про охорону дитинства” (2001) і Закон “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”. Впродовж 2010 – 2012 рр. була прийнята ще ціла низка актів: Закон “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” у грудні 2010 року, Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії” у січні 2010 року. Також було затверджено “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року”, “Національний стратегічний план дій з профілактики ВІЛ серед дітей і молоді груп ризику та уразливих до ВІЛ, догляду й підтримки дітей та молоді, яких торкнулась проблема  ВІЛ/СНІДу” у травні 2010 року. Всі документи мають на меті забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини та з урахуванням Цілей розвитку, проголошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового документа Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей”.

Позитивним є той факт, що фінансування Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року з кожним роком зростає. У 2011 році визначено реальний обсяг фінансування цієї Програми, який у п’ять разів вищий за фінансування попереднього року» http://helsinki.org.ua/index.php?id=1337349079#_edn18 . На виконання  Програми у 2011 році було передбачено 161561,69 тис. грн. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/330-2011-%D1%80#top, а на 2012 р. майже удвічі більше – 328 111,3 тис. грн. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/329-2012-%D1%80. Цілком ймовірним є той факт, що заключні спостереження Комітету ООН з прав дитини від 3 лютого 2011 р. справили помітний вплив на обсяг фінансування. У них було відзначено, що фінансування Національного плану дій мало б бути представленим окремою статтею у Законі про Державний бюджет на кожний рік, а бюджетні асигнування відповідних соціальних послуг на центральному та місцевому рівнях повинні  корелювати з реальними потребами та ефективністю реалізації положень документа. Хоча окремою статтею фінансування цієї програми не було прописано в Державному бюджеті на 2010, 2011 та 2012 рр., однак обсяги виділених коштів значно зросли. Так, під час звітування України про виконання Конвенції ООН з прав дитини у 2011 році було зазначено, що «у 2010 році фінансування реалізації Національного плану дій складало близько 2% від необхідного. Звісно, це наштовхує на думку про те, що фінансова складова виконання Україною положень Конвенції ООН з прав дитини буде ефективно забезпечуватись державою.

Щоправда, викликає тривогу той факт, що проект Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки не містить відображення проблем малозабезпечених сімей та захисту дітей. Окрім цього, слід розробити та затвердити на рівні закону стратегію реалізації державної політики щодо сімей з дітьми (зокрема, шляхом перегляду та розширення сфери дії Національної стратегії забезпечення прав дитини і підтримки сім’ї в Україні на 2012-2020 рр.) на підставі Концепції державної сімейної політики України від 1999 р. та узгодити її з положеннями Програми економічних реформ на 2010-2014 рр., Програми подолання та запобігання бідності на 2010-2015 роки, Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини до 2016 р., державних програм зайнятості http://www.niss.gov.ua/articles/842/

Болючою проблемою для України у сфері захисту дітей є відсутність окремого, незалежного національного механізму захисту прав дітей у повній відповідності до Паризьких принципів щодо статусу національних правозахисних установ (A/RES/48/134, додаток), на чому повсякчас наголошує Комітет з прав дитини. Одним з невід’ємних елементів даного механізму є національна база з питань дотримання прав дитини з деталізованими даними за віком, статтю, етнічним і соціально-економічним походженням, яка б суттєво полегшила комплексний і систематичний моніторинг прав дітей.

Варто також відзначити доручення Президента України «Щодо поліпшення захисту прав та законних інтересів дітей» від 31 серпня 2011 р., що спрямоване на вдосконалення механізму захисту прав та законних інтересів дітей, забезпечення розв’язання нагальних проблем соціального захисту дітей, які його потребують. Даним документ є цінним тим, що в ньому чітко заходи, що мають бути вжиті галузевими міністерствами України з метою комплексного захисту прав дітей, контроль над виконанням яких буде здійснюватися Президентом а також кінцеві терміни їх виконання.

Важко переоцінити значення співпраці представництва Дитячого фонду ООН в Україні з урядом України. Ініціювання ряду спільних програм в черговий раз підкреслює важливість питання захисту прав дітей в Україні. Так, поточна Програма співпраці з Урядом України, яка триває з 2012 року по 2015 рік складається із чотирьох компонентів: адвокація, інформація та соціальна політика, ВІЛ/СНІД, діти та молодь, захист дитини, здоров’я та розвиток дитини. Хочеться сподіватись, що спільні ініціативи будуть ефективними і дадуть певні позитивні результати.

Отже, дотримання Україною положень міжнародно-правових договорів, стороною яких вона є, носить здебільшого частковий характер. Традиційними є  проблеми зростання злочинності серед неповнолітніх, опіки, піклування дітьми, протидії торгівлі дітьми, захисту від дискримінації дітей з національних меншин, захисту дітей від жорстокості та експлуатації тощо. Однак можна простежити і певну позитивну динаміку, беручи до уваги створення Інституту Уповноваженого Президента України з прав дитини, збільшення обсягів фінансування Національного плану дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року, ратифікацію низки міжнародно-правових документів впродовж 2010 – 2011 рр. Першочерговим завданням для державних органів влади є поступове і комплексне втілення в життя рекомендацій, наданих Комітетом ООН з прав дитини, а також з урахуванням альтернативних звітів громадськості, налагодження співпраці і компромісу.

 

  1. 2.      Криміногенна ситуація серед неповнолітніх. Аналіз статистичних даних за 2010 – 2012 рр.

Криміногенна ситуація серед неповнолітніх наводить на думку про неналежне здійснення органами державної влади функції щодо запобігання дитячим правопорушенням, а також насильницьким діям стосовно самих дітей.

      За даними органів внутрішніх справ, упродовж 2010 – 2012 років зареєстровано 42353 злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю, з них 6821 – повторно, що є промовистим фактом щодо діяльності кримінальної міліції у справах дітей та проведення профілактичної роботи з підлітками, які перебувають на обліку. Так, не забезпечено повний облік неповнолітніх, схильних до протиправної поведінки. Прокурорами виявлено понад 600 дітей, які вчинили злочини, але на обліку в кримінальній міліції у справах дітей не перебували. Відсутня взаємодія з органами охорони здоров’я щодо обміну інформацією про підлітків, які вживають алкогольні напої та наркотичні засоби. Оперативні відпрацювання розважальних закладів щодо виявлення таких неповнолітніх та дорослих осіб, які втягують їх у протиправну діяльність поки що малоефективні.

За оперативними даними обласних прокуратур, впродовж 2010 – 2012 років у проваджені органів внутрішніх справ перебувало 206 кримінальних справ про жорстоке поводження з дітьми. За останні три роки з реабілітуючих підстав Верховним Судом України було закрито дві справи стосовно трьох неповнолітніх. За допущені порушення кримінального процесуального законодавств винні працівники міліції притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Від злочинних посягань упродовж 2010 – 2012 років потерпіло 25366 дітей, з них 8723 – малолітні. За зазначений період зареєстровано 350 злочинів, пов’язаних із ввезенням, виготовленням або розповсюдженням творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, 1778 – пов’язані із ввезенням, виготовленням, збутом та розповсюдженням порнографічних предметів. Не можна не звернутися до того факту, що таке різке зростання було викликано  ліквідацією Державного комітету у справах національносте та релігій у 2010 р. у звязку з широкомасштабною адміністративною реформою.

     За 2010 – 2012 роки було порушено 35 кримінальних справ щодо розкрадання бюджетних коштів, виділених на функціонування закладів для дітей. За повідомленнями Міністерства соціальної політики України, упродовж 2010 – 2012 років припинено функціонування двох прийомних сімей. За фактами привласнення державних виплат на дітей прокурорами порушено 5 кримінальних справ.

 

3. Протидія торгівлі дітьми

Важливим зрушенням у сфері протидії торгівлі дітьми було прийняття Верховною Радою Закону України «Про протидію торгівлі людьми» у вересні 2011 р. Однак не було розроблено інституційного механізму протидії торгівлі людьми, оскільки після адміністративної реформи цей напрямок залишився поза компетенцією усіх центральних органів влади. Невтішним є той факт, що не було затверджено Державну програму протидії торгівлі людьми на 2011 – 2015 рр. Так, не були розроблені нормативно-правові акти на виконання Закону, не був визначений уповноважений орган державної влади, відповідальний за впровадження цієї роботи.

24 травня 2011 року в Києві проходила Міжнарод­на конференція «Протидія насильству щодо дітей: від окремих дій до комплексних стратегій», органі­зована в рамках головування України у Комітеті міні­стрів Ради Європи у співпраці з Державною службою молоді та спорту України, Спеціальним представни­ком Генерального секретаря ООН з проблем насиль­ства щодо дітей та ЮНІСЕФ. Найбільше уваги було при­ділено країнам Центральної та Східної Європи. У роботі конференції взяли участь близько 200 учасни­ків – представники Уряду, народні депутати Украї­ни, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,представники Ради Європи, Спеціальний представник Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй з проблем насильства щодо ді­тей, представники Дитячого фонду ООН (ЮНІ­СЕФ), Європейського Союзу, Європейської мережі омбудсменів у справах дітей, громадських організа­цій, експерти та ін.

Ще у 2010 р. на рівні Ради Європи було запущено веб-ресурс – система управління  інформацією про стан протидії торгівлі людьми (TIMS — The Trafficking Information Management System), яка має на меті ефективніше управляти інформацією ГРЕТА (Групі експертів по моніторингу виконання Конвенції Ради Європи про заходи по протидії торгівлі людьми). Крім цього, вона дозволяє урядам обмінюватись ключовими документами, підготовленими в ході процедури моніторингу, в тому числі оціночними звітами ГРЕТА та коментарями урядів на них, а також рекомендаціями Комітету Сторін Конвенції. Проте відсутньою є інформація щодо використання Україною цього ресурсу, що не на жарт насторожує.

За офіційною статистикою Державної служби статистики України кількість зафіксованих випадків торгівлі дітьми зменшилася впродовж 2010 – 2012 рр. Так, в 2010 р. було зареєстровано 36 злочинів, а у 2011 р. – 15 (42%), за перші 6 місяців 2012р. – 7. Оптимістичними є цифри щодо розкриття злочинів даної категорії, оскільки вони є абсолютними: у 2010 р. було розкрито 99% злочинів, а в 2011 р. – 100%. Все частіше жертвами цього злочинного бізнесу стають діти. За статистичними даними жертвами насилля стають 10 відсотків хлопців та 30 відсотків дівчат віком до 14 років.  Щоправда, набуває широкого значення проблема внутрішньої торгівлі людьми. За статистикою Міжнародної організації міграції в Україні зросла кількість випадків внутрішньої торгівлі, особливо дітьми. Так, 114 випадків в 2010 р., 46 – за перші 6 місяців 2011 р. В останні роки спостерігаються випадки виявлення потерпілих від торгівлі людьми — громадян інших країн — в середині України, що є підтвердженням того, що Україна є не лише країною походження потерпілих від торгівлі людьми, але й призначення (8 осіб в 2010 р., 9 — за 6 міс. 2011). Йдеться про випадки, коли українці експлуатують своїх співгромадян. В першу чергу це трудове і сексуальне рабство та примусове жебрацтво. Українська торгівля людьми найбільше поширена у великих містах. Натомість жертвами торгівлі людьми здебільшого стають вихідці із маленьких міст та сіл.

Викликає занепокоєння недовіра населення до державних компетентних органів влади. 40% опитаних не вірять у допомогу жодної організації і вважають, що при потраплянні у ситуацію торгівлі людьми можна розраховувати тільки на себе або родичів та друзів (люди з досвідом зовнішньої та/або внутрішньої міграції найчастіше не вірять у будь-чию допомогу – 53%). Знову ж таки чоловіки частіше не вірять у допомогу жодної організації, аніж жінки [http://www.gfk.ua/imperia/md/content/gfkukraine/reports/summary_trafficking_gfk_final_ukr.pdf]

Заслуговує на увагу діяльність Міжнародної організації з міграції в Україні, яка співпрацює з державними установами в галузі соціальної політики та освіти, правоохоронними органами, іншими міжнародними організаціями, а також мережею організацій громадянського суспільства по всій території України. З метою підвищення доступу постраждалих від торгівлі людьми до правосуддя МОМ надає комплексні послуги зі створення потенціалу для системи кримінального правосуддя в Україні, у тому числі міліції, слідчих, прокурорів і судових органів. МОМ в Україні почала надавати допомогу українцям, які постраждали від торгівлі людьми, у 2000 році. Разом з мережею партнерських НУО по всій території Україні, за період з січня 2000 року до квітня 2011 року МОМ надала комплексну допомогу з реінтеграції більш ніж 7 500 постраждалим від торгівлі людьми, яка, залежно від індивідуальних потреб кожного бенефіціара, включала юридичні консультації та його представництво у кримінальному та цивільному суді; медичну та психологічну допомогу, забезпечення притулку, професійну підготовку, програми надання невеликих грантів для підтримки тих постраждалих від торгівлі людьми, які прагнуть започаткувати власний бізнес, та інші форми допомоги. З 2002 року при МОМ працює Медичний реабілітаційний центр, єдиний у своєму роді в Україні, де повне медичне обслуговування та психологічна допомога надаються безкоштовно на безпечній та конфіденційній основі. З 2002 по 2010 рік, понад 1 700 постраждалих скористалися послугами Центру [http://iom.org.ua/ua/activities/combating-human-trafficking.html].

Отримання допомоги потерпілими, які стали жертвами торгівлі, є можливим тільки завдяки міжнародним та громадським організаціям. У Глобальному звіті щодо стану протидії торгівлі людьми (червень 2011 р.), що готується експертами Державного департаменту США, Україна залишилася за результатами 2010 р. у другій групі (робота проводиться, але недостатньо). На шляху до об’єднання та спільної координації всіх інституцій, котрі задіяні в механізмі протидії торгівлі дітьми, став підготовлений проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми», підготовлений Мінсім’ямолодьспорт за сприяння Офісу Координатора проектів ОБСЄ в Україні. В цьому документі чітко визначено повноваження суб’єктів, механізм їх взаємодії, процедури щодо організації допомоги постраждалим тощо.

Україна активно співпрацює з іншими країнами задля вирішення проблеми торгівлі дітьми. В лютому 2011 р. було підписано Меморандум про співпрацю у сфері протидії торгівлі людьми між Урядами України та США. Однак тривожним є той факт, що Міністерство України у справах освіти, науки, молоді та спорту було визначено відповідальним за впровадження програми дій та її фінансування, але це не входить до його сфери компетенції за чинним законодавством. Разом з тим, в жовтні 2012 р. Верховна Рада ратифікувала Угоду про співпрацю держав СНД у боротьбі з торгівлею людьми терміном дії на п’ять років, якою передбачена тісна співпраця країн Співдружності у вище зазначеній сфері.http://health.unian.net/ukr/detail/239507

Невтішним є той факт, що в Україні процвітає торгівля органами живих чи мертвих людей. Згідно з результатами журналістських розслідувань Міжнародного консорціуму розслідуваної журналістики, Україна є одним із центрів в Європі по торгівлі людськими органами і частинами тіла. Штовхає на цей крок українців ряд причин, а саме: безробіття, соціальна невлаштованість і неспроможність забезпечити майбутнє собі і своїм близьким, можливість «легких грошей». Здебільшого це люди молодого віку від 20 до 30 років. Ціни на органи коливаються в залежності від «дефіцитності» самого матеріалу і складності проведеної операції.  Найдорожчим органом на чорному ринку є серце – 80-120 тис. доларів. Далі по ціновій шкалі розташовується нирка, яка є найпоширенішим органом, з яким згодні розпрощатися люди України, що оцінюється в 70-80 тисяч доларів. Наступне місце після нирки займають печінка і кістковий мозок. Як всім відомо, ці органи у людини в єдиному екземплярі, і тому їх не забирають повністю, а беруть тільки частину. Крім того, печінка має властивість відновлюватися. Напевно, саме цим обумовлена ​​ціна на неї, а це 20-50 тис. доларів. За частину кісткового мозку на «чорному ринку» можна виручити 30-60 тис. доларів. Менш популярними в прейскуранті є жіноча яйцеклітина – до 16 тис. грн., сперма – 100-200 грн. за дозу і кров – до 60 грн. за 400 мл. В цілому, за особу в Україні можна виручити близько 200 тис. доларів.

Занепадницький стан вітчизняної трансплантології теж справляє згубний вплив на ситуацію торгівлі органами. На порядку денному стоять завдання створення Державної трансплантаційної служби з повноваженнями контролю та організації забезпечення і координації дій баз забору органів і трансплантаційних центрів, єдиної інформаційної системи трансплантації, Державного центру органного донорства «материнської бази» з прикріпленими до нього базами забору органів, достатнє фінансування (Державна соціальна програма «Трансплантація 2008–2012» профінансована на 55% запланованого).

На сьогодні на території України проживає 894 особи з пересадженими органами. Кількість органних трансплантацій в Україні не перевищує 100 – 117 на рік. В основному виконується трансплантація нирки від живого родинного донора (90%), що становить   1,6 % на 1 млн населення, в той час як в Австрії цей показник становить 81,5, в Іспанії — 85,6, у США — 76,7 на 1 млн населення. Трансплантація печінки в основному проводиться від живого родинного донора, пересадки печінки і серця від донора-трупа — поодинокі. Трупне донорство в Україні фактично відсутнє, забір органів у загиблих здійснюється лише в одиничних центрах (Запоріжжя, Донецьк, Дніпропетровськ). Протягом 2011 р. виконано 27 трупних вилучень, що становило 0,2 донора на 1 млн населення. Водночас, за попередніми підрахунками, в Україні щорічно гине 40 –  60 потенційних донорів на 1 млн населення, що становить близько 3000 донорів, які могли би врятувати життя 10 тис. хворим [http://www.umj.com.ua/article/29255/transplantaciya-v-ukraini-xto-stoit-na-shlyaxu-rozvitku-ta-uspixu].

4. Охорона життя та здоров’я дітей

Конвенція ООН про права дитини у ст. 6 проголошує, що «кожна дитина має невід’ємне право на життя». Відповідно до ст. 3 Конституції України держава вживає заходів з метою забезпечення права дитини на життя та здоров’я. Урядом прийнято та виконується ряд національних програм, спрямованих на забезпечення фундаментального прав дитини на життя. Лише у 2011 р. порівняно з попередніми роками майже у півтора рази збільшено фінансування вітчизняної охорони здоров’я, у тому числі державних програм, спрямованих на поліпшення здоров’я немовлят, триває робота по створенню мережі ранньої медико-соціальної реабілітації в будинках дитини.

Залежно від динаміки чисельності дитячого населення країни можна зробити висновок про рівень захищеності дітей і стан додержання їхніх прав та законних інтересів. На жаль, протягом усіх років незалежності кількість дітей у країні катастрофічно зменшувалася. На початок 2010 р. дітей було на 5 млн менше порівняно з 1991 р., тобто нараховувалось 8 081 126 дітей.

Кількість державних реєстрацій народжуваності в 2011 році становить загальна кількість 505754. Це практично на 1% більше, ніж було зареєстровано в 2010 році.  Україна, приєднавшись до Цілей розвитку тисячоліття, взяла на себе зобов’язання зменшити протягом 1990 – 2015 рр. смертність дітей віком до 5 років на дві третини. Серед основних причин катастрофічно високого рівня дитячої смертності в Україні є такі, яким можна запобігти. Для цього насамперед потрібно поліпшити стан репродуктивного здоров’я жінки та якість надання медичної допомоги новонародженим, зокрема діагностику та лікування хвороб, забезпечити лікарні підготовленими фахівцями, сучасним обладнанням.

Якість надання медичної допомоги вагітним, породіллям та новонародженим є, однією з найболючіших проблем у сфері забезпечення права дитини на охорону здоров’я в країні. Всі факти надання неякісних медичних послуг, що призвели до трагічних наслідків, мають знаходити об’єктивну та адекватну оцінку керівництва системи охорони здоров’я, а також правоохоронних органів.

В Україні державна допомога при народженні дитини зросла в півтора рази порівняно з 2010 роком. При народженні першої дитини родина отримує 17 952 грн, другої – 36 720 грн, третьої і кожної наступної – 73 440 грн. Розмір допомоги впродовж року  збільшиться до 26 100 грн, 52 200 грн, 104 400 грн відповідно. Ця допомога нараховується в розмірах прожиткового мінімуму для дітей у віці до шести років, установлених на день народження дитини, тобто не менше 30 % прожиткового мінімуму. Розмір цих виплат буде збільшуватися разом з переглядом прожиткового мінімуму; в 2012 році зростання  становитиме 10,5%. Розмір виплати родині залежатиме від того, яка за рахунком дитина народилася та в якому місяці. При народженні двійнят або більшої кількості дітей кожна дитина з їхнього числа вважається наступною. Так, на першу дитину буде призначена допомога як на першу, на другу — як на другу. А якщо трійнята народилися, то тут буде три державні допомоги — як на першу, як на другу і як на третю [http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2011/10/07/54899].

Однак з огляду на наступні факти можна говорити про численні порушення прав дітей на отримання медичної допомоги. За даними аналітичної довідки 2012 р. 53% респондентів-дітей відмітили, що це право найчастіше порушується з боку медичних працівників. Більше третини опитаних дітей (39%) зазначили, що зверталися до медичних закладів самостійно. Кожна шоста дитина (16%) вказала, що їй робили медичні процедури (щеплення, уколи та інше) без згоди батьків. Причому питома вага таких дітей є значною навіть серед 10–13-річних дітей – 13%. Вагомої різниці залежно від статті та типу поселення не виявлено. 6% дітей, зазначили, що в них виникали проблеми з отриманням необхідних медичних препаратів.

Велика кількість лікувальних закладів має значні недоліки, перш за все щодо матеріально-технічного забезпечення, зокрема, незадовільного стану, особливо в районних дитячих відділеннях, низької якості матраців та білизни у відділеннях для стаціонарного лікування дітей та неповного забезпечення ліками, застарілого обладнання. Таким чином, навіть високий рівень професіоналізму медичного персоналу в силу низького рівня матеріально-технічного забезпечення зводиться нанівець.

Терміново потрібно вирішувати проблему лікарської халатності та недбалості стосовно діагностування та обстеження дітей. Часто лікарський огляд, здійсненний неналежним чином, пояснюють відсутністю обладнання у лікарнях (особливо це стосується сільських шпиталів). Або ж технічна зношеність цього обладнання часто стає причиною помилкового діагнозу і, відповідно, неправильного лікування хворого. Однак не слід заперечувати фактів наявності лікарської помилки. Минулого року широкого розголосу набула справа про численні порушення при вакцинації дітей в західних областях. Наразі в Україні недостатньо правових засад аби покарати недбалих лікарів, а серед медиків до того ж широко розповсюджена кругова порука – відтак і хворому важко довести, що людина у білому халаті некваліфіковано його лікувала. Для того, щоб лікарська помилка оцінювалась і була виправлена, потрібно прийняти закон «Про лікарське самоврядування» і здійснювати контроль над лікарськими  помилками. Медичного працівника можна притягнути до кримінальної відповідальності за його дії, що призвели до тяжких наслідків (наприклад, смерть, інвалідність чи спотворення обличчя). В усіх інших випадках повинна ефективно діяти система страхування медичних помилок і протиправних дій лікарів, а такого українські пацієнти поки не мають.

Окремою проблемою є лікування дітей з рідкісними хворобами, хворих на епілепсію та аутизм, а також реабілітація дітей з ДЦП. Видатки Держбюджету 2012 року не відповідають реальним потребам забезпечення дітей-інвалідів та тяжкохворих дітей ліками, медичними препаратами, реабілітаційними послугами,  імунопрофілактикою тощо. Зокрема, з’ясовано, що лікування “Хвороби “Гоше” забезпечене на 25%, “Ниркової недостатності (діаліз)” – на 37%, “Первинний імунодефіцит” – на 10%. Видатки на лікування деяких хвороб (аутизм, епілепсія, мукополісахаридоз) взагалі не передбачені. Недостатнім є забезпечення ліками та нерегулярність їх поставки, відсутність трансплантаційних методів лікування, відсутність стабільного реабілітаційного етапу лікування онкохворих дітей, відсутність умов для надання спеціальної паліативної допомоги. Порушується право дітей на батьківську турботу в лікувальному закладі, зокрема батькам заборонено перебувати в стаціонарі разом з дитиною, вік якої більше шести років.

У Державному бюджету стаття «Дитяча онкологія та онкогематологія» фінансуються всього на 45% від потреби. Онкохворі не мають змоги отримати повноцінне та ефективне лікування в Україні та за кордоном. Окрім цього, діти потребують якісної та професійної психіатричної допомоги. Статистика показує, що кожна 5 дитина в Україні потребує в тій чи іншій мірі допомоги спеціаліста-психіатра. Фактично, на сьогодні ця допомога є недоступною.  В зв’язку з цим, вважаємо, що необхідно реформувати систему охорони психічного здоров’я дітей, яка має включати: відокремлення стаціонарної психіатричної допомоги для дітей від психіатричної допомоги для дорослих, інтеграція відділень спеціалізованої психіатричної допомоги дітям у структуру багатопрофільних дитячих лікарень, розвиток медичної допомоги дітям із психічними розладами та особливими потребами за місцем проживання, створення служб психосоціальної підтримки дітей з психічними розладами за місцем їх проживання у співпраці з родинами, школами, спеціалізованими центрами.

В Україні є мережа дитячих будинків-інтернатів (55 закладів), які функціонують в усіх регіонах і через які органи праці та соціального захисту населення опікуються дітьми-інвалідами з вадами фізичного та розумового розвитку. На повному державному забезпечення перебуває 3634 вихованців віком від 4 до 18 років, з них 1936 дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, та 1896 вихованців, які мають батьків.  У центрах соціальної та змішаної реалібітації у 2010 р. перебувало 166164 дитини-інваліди, у 2011 р. – 165121. У 2010 р. 20 дітей інвалідів було забезпечено автомобілями, 2011 р. – 33 дитини. Це при тому, що на обліку станом на 01. 01. 2012 в органах праці та соціального захисту населення для забезпечення інвалідів автомобілями перебуває 4289 дітей-інвалідів. Недостатнє фінансування є основною проблемою. У Державному бюджеті України виділено цього року 87,4 млн. грн., що дасть можливість забезпечити автотранспортом близько 1456 інвалідів, однак необхідна сума становить 4,8 млрд. грн. У 2010 р. було оздоровлено 2 млн. 361 тис. 672 дитини шкільного віку, що становить 54,6% від загальної кількості дітей шкільного віку, а в 2011 р. – 2 млн. 661 тис. (63%). У 2012 р. планується забезпечити оздоровленням та відпочинком 2 млн. 682 тис. 821 дитину шкільного віку (63,6 % від загальної кількості дітей шкільного віку), а з них 96,2% – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, і 46,7% – діти-інваліди від загальної кількості дітей цієї категорії.

Держава забезпечує проходження переважною більшістю вихованців інтернатних установ  органів праці та соціального захисту населення оздоровлення в літніх таборах при будинках-інтернатах, а також, за рекомендацією лікарів, у дитячих закладах оздоровлення та відпочинку за рахунок коштів місцевого бюджету, благодійних та спонсорських коштів. Частина вихованців на літній період повертається до батьків, котрі вирішують питання оздоровлення дітей. У 2010 р. було оздоровлено 6392 вихованці із 6430, які перебували в інтернат них установах (99,4%), а в 2011 р. на 1% менше, тобто 6317 з 6419. Станом на 15. 06. 2012 р. було оздоровлено 4618 вихованців з 7047, які перебувають в інтернатних установах.

Однією з головних небезпек, що загрожують здоров’ю дітей, є травми. На жаль, діти не завжди знають, як правильно реагувати на небезпечні ситуації. Вживаючи заходів, спрямованих на забезпечення безпеки цієї уразливої категорії, держава повинна враховувати ці особливі обставини. Інакше це ущемлятиме основні права дітей на безпеку і повноцінне та продуктивне життя, передбачені Конвенцією ООН про права дитини.

За даними Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, побутовий травматизм є основним чинником смерті дітей від зовнішніх причин. За останні п’ять років у пожежах загинули 542 дитини. Найчастіше пожежі виникають через необережне поводження і пустощі з вогнем, порушення правил обладнання та експлуатації електроприладів і пічного опалення. Дитячі розваги з вогнем стали причиною пожеж. Так: 2004 р. – у 1710 випадках, 2005 р. – 1769, 2006 р. – 1299, 2007 р. – 1324, 2008 р. – 1015, 2009 р. – у 896, 2010 р. – 1730, 2011 р. – 1118 випадках. Тобто простежується тенденція до збільшення кількості надзвичайних ситуацій, пов’язаних із пожежами та вибухами.

Основна причина – недостатній догляд батьків за дітьми. Тому потрібно законодавчо посилити відповідальність батьків, а також місцевих органів влади за створення належних умов для дошкільного виховання та позашкільної зайнятості дітей. Привертаючи увагу до відповідальності батьків, які залишають своїх дітей без догляду, треба належно поціновувати вчинки дітей, котрі, опинившись в екстремальних умовах, врятували не лише себе, а інших дітей, і навіть дорослих.

Держава зобов’язана захищати дітей, створюючи для цього умови, що максимально гарантували б безпеку їхнього життя і здоров’я. Усі програми у галузі охорони здоров’я дітей повинні обов’язково включати профілактику дитячого травматизму і боротьбу з ним. Треба також запровадити спеціальні навчальні програми, а також теле- і радіопрограми з питань безпеки життя.

Заслуговує на увагу державна політика щодо залучення дітей до здорового способу життя. Так, 2012 рік був оголошений роком спорту та здорового способу життя. Саме в цьому році Україна достойно організувала та провела фінал Євро-2012, чемпіонат світу з фехтування, континентальний чемпіонат з дзюдо, міжнародні змагання з художньої гімнастики “Кубок Дерюгіної” та спортивної – Кубок Стелли Захарової та ін. Загалом у 2012 році за бюджетними програмами з фізичної культури і спорту з Держбюджету було виділено 1 мільярд 152 мільйони гривень, що є найкращим показником фінансування за часи незалежності.

За останні роки є стійка тенденція залучення дітей до регулярних занять у спортивних школах, в середньому це 12-13 відсотків учнівської молоді України. Вони навчаються у 1 672 дитячо-юнацьких спортивних школах. Протягом року в регіонах пройде щонайменше 350 заходів із залучення населення до здорового способу життя, організованих Державною службою молоді та спорту, Всеукраїнським центром фізичного здоров’я населення “Спорт для всіх” та НОК України. Так, наприклад, в усіх регіонах пройшли заходи “Школи плавання” та “Олімпійське літо”, в минулу суботу разом з НОК України та Федерацією легкої атлетики в Києві були проведені V ювілейні змагання для зірок жердини “Стрибки на Майдані” та ін.

В рамках проведення в Україні у 2012 році Року спорту та здорового способу життя проведено “Національний кубок шкільного футболу Євро-2012”, учасниками якого стали 300 тис. школярів.  Загалом за півроку у спортивно-масових акціях та заходах, проведених у Рік спорту та здорового способу життя, взяло участь понад 1,5 млн. людей [http://dsmsu.gov.ua/index/en/material/8471]. Доволі успішною стала реалізація соціального проекту «Давай разом» в 2011 році, зініційованого Державною службою молоді та спорту України та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), який мав на меті покращення рівня здоров’я, фізичної активності населення в Україні, особливо молоді.  Національно-соціальний проект “Давай разом!” багатоплановий. Він складається з трьох   ідпроектів. Це інформаційна кампанія “Червона картка”, а також підпроекти “Чесна гра” та “Другий тайм”.

За планом заходів Року спорту та здорового способу життя було проведено Всеукраїнський конкурс на створення кращих умов для занять населення спортом у регіонах, будуть проведені масові спортивні заходи серед дітей і молоді до Євро-2012, літні та спортивні Ігри молоді України, масові спортивні змагання серед учнів та студентів, спартакіади школярів, змагання в таборах відпочинку та оздоровлення, змагання серед ветеранів, військовослужбовців, державних службовців, працівників правоохоронних органів, людей з особливими потребами, всеукраїнські змагання з футболу “Шкіряний м’яч”, “Ігри чемпіонів”, ігри та спортивно-дитячі змагання “Майбутній олімпієць”, “Старти надій”, “Тато, мама, я – спортивна сім’я”, спартакіада “Повір у себе” для дітей з особливими потребами, Всеукраїнську естафету “Спорт для всіх єднає Україну” та багато ін.

Що ж стосується розвитку дитячої рекреації, то вона знаходиться на початковому етапі, що можна пояснити недостатньою нормативно-правовою базою. Щоправда, держава докладає зусиль для вирішення даної проблеми, тому варто дослідити державні програми щодо організації дитячого відпочинку. Злободенними є проблеми зношеності матеріально-технічної бази дитячих таборів та профілактично-оздоровчих закладів, а також ігнорування санітарно-епідеміологічних норм. У зв’язку з цим в розпал літнього періоду отруєння серед дітей набувають масового характеру. Так, у 2011 р. при перевірці виявилося, що з 610 дитячих закладів оздоровлення та відпочинку санітарне законодавство порушують 162, тобто кожен четвертий. У чверті дитячих таборів в Україні відпочивати небезпечно, що вже казати про оздоровлення. Найцікавіше, що вони й далі продовжують роботу. Адже після перевірки “призупинено експлуатацію” тільки 14 дитячих оздоровниць. До адміністративної відповідальності, звісно, притягнули посадових осіб, відсторонили деяких працівників, які не пройшли профілактичний медогляд. До того ж, за даними прокуратури, суттєві порушення санітарних та епідеміологічних норм виявляються майже в кожному другому оздоровчому закладі (що вдвічі перевищує дані СЕС). Не забезпечено належний контроль за якістю харчування, термінами зберігання продуктів, не дотримуються санітарно-гігієнічні й технологічні правила при організації процесу приготування їжі. http://www.dnop.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=7333&Itemid=99999999

Важливою є діяльність уряду і Президента щодо http://www.religion.in.ua/uploads/posts/2012-04/1333984640_0.jpgвдосконалення національного законодавства в частині запровадження повної заборони реклами алкогольних і слабоалкогольних напоїв, пива та тютюнових виробів, особливо прихованої. За словами Уповноваженого Президента України з прав дитини Юрія Павленка, є неприйнятним, коли торгові марки, під якими випускаються алкогольні вироби, є зокрема спонсорами спортивних заходів, або їх представляють відомі люди. З огляду на вживання дітьми алкоголю, наркотиків та тютюну проблема набула загрозливих масштабів. Саме тому Президент наполягає на повному виконанні усіма органами влади діючого законодавства, яке обмежує доступ дітей до алкогольної та тютюнової продукції, її реклами, а також протидії обігу наркотичних засобів. Важливо наголосити у цьому відношенні на Постанові Кабінету Міністрів від 26 вересня 2012 р. про внесення змін до пункту 4 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, а саме за порушення законодавства про рекламу тютюнових виробів, що є позитивним зрушенням.

За даними вітчизняних наркологів в Україні постійно вживає алкогольні напої 1% 12–13-річних дітей і близько 5% 16–18-річних. Перевірка, проведена Генеральною прокуратурою на виконання доручення глави держави, встановила: органи виконавчої влади всіх рівнів і уповноважені правоохоронні структури не вживають вичерпних заходів щодо протидії поширенню серед дітей алкоголізму та наркоманії. Лише за три місяці 2012 року виявлено 3,5 тис. фактів розпивання підлітками спиртних напоїв, появи у стані сп’яніння та паління в громадських місцях. Разом з тим, стосовно осіб, які реалізовували дітям алкогольні напої та цигарки, складено лише 1,3 тис. адмінпротоколів. Встановлено лише 102 правопорушення, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків у 9 тис. перевірених навчальних і розважальних закладах.

Суттєвою є проблема, пов’язана з відсутністю нормативно-правового документа щодо порядку контролю за продажем неповнолітнім алкогольних напоїв та тютюнових виробів, їх незаконної реклами, а також неорганізованість роботи щодо виявлення порушень правил торгівлі зазначеними товарами. Міністерство освіти і науки, його регіональні управління досі практично не вжили заходів до виконання Державної цільової соціальної програми розвитку позашкільної освіти, зокрема на період до 2014 року. Упродовж двох років її фінансування не здійснювалося, що негативно позначилося на розвитку мережі позашкільних установ, якості послуг і належному кадровому забезпеченні. Необхідним є вжиття належних заходів щодо реформування системи психіатричної допомоги дітям, які мають шкідливі звички, та створення комплексної системи їх своєчасного виявлення, лікування й реабілітації.

В Україні не існує мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей. Мінсоцполітики має визначити реальну кількість сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах через зловживання одним із батьків наркотиками та алкоголем. Президентом також було доручено МВС проаналізувати причини низької ефективності роботи органів внутрішніх справ щодо протидії поширенню алкогольної та наркозалежності дітей, вжити негайних заходів для знешкодження джерел придбання дітьми алкоголю й наркотиків, активізувати роботу з притягнення до відповідальності осіб, які реалізовують таку продукцію та втягують дітей у злочинну діяльність. Ефективним механізмом протидій було б вироблення спільного плану заходів громадськими організаціями, батьківськими комітетами

http://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/15781-upovnovazhenij-prezidenta-z-prav-ditini-rozpoviv-pro-provali-derzhavi-shhodo-zaxistu-ditej-vid-alkogolizmu-ta-narkomaniyi.html

5. Опіка, піклування та усиновлення дітей

Сім’я є природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Відповідно до положень преамбули Конвенції ООН про права дитини сім’я має надати необхідний захист і сприяння дитині. За результатами опитування дітей віком 10–17 років у межах проекту «Права дітей в Україні: реалії та виклики після 20 років незалежності» на виконання Указу Президента України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» від 16 грудня 2011 року 66% дітей виховуються в повних сім’ях, тобто проживають разом з батьком та матір’ю, з них переважна більшість (91%) проживає разом із матір’ю (6% не мають матері або не бачаться з нею). Кожна десята дитина  не спілкується з батьком (10% не мають батька або не бачаться з ним).

За результатами опитування, 47% дітей відповіли, що батьки взагалі нічого не знають про проблеми, які турбують дитину (особливо на цьому наголошують дівчата та діти 16 – 17 років). 42% дітей відмічають, що батьки майже нічого не знають про те, як вони витрачають свої кишенькові гроші, близько третини опитаних дітей відмітили, що батьки не знають, які оцінки отримує дитина у навчальному закладі (із дорослішанням дитини батьківський контроль зменшується). 8% дітей зазначають, що батьки необізнані щодо їх стану здоров’я (особливо серед 16 – 17-річних та мешканців обласних центрів). Поза батьківським контролем залишається активність дитини в Інтернеті – 40% респондентів (серед хлопців – 47%, серед дівчат – 33%) вказали, що батьки зовсім не контролюють, що вони роблять в Інтернеті. Кожна друга дитина відмітила, що батьки карають її за певні вчинки (найбільше таких серед 14–15-річних), а саме: через погане навчання (65%), невиконання своїх домашніх обов’язків (55%) або пізнє повернення додому (49%). Причому в перших двох випадках карають більше хлопців, тоді як дівчатам більше дістається за пізнє повернення додому [http://www.president.gov.ua/news/24361.html].

Соціально-економічні негаразди спричиняють і посилюють кризу інституту сім’ї. В 1367,6 тис. родинах в Україні діти не мають одного чи обох батьків. У 2009 р. народилося поза шлюбом 93,5 тис. дітей, або кожна п’ята дитина. За даними Держкомстату України, кількість домогосподарств країни в 2010 р. становить 17 050 тис., з яких тільки 18,5% – домогосподарства з дітьми до 18 років. У складі таких домогосподарств: дітей дошкільного віку – 7,5%, віком 7–13 років – 6,6%, підлітків 14–17 років – 4,8%. Серед регіонів найбільша частка домогосподарств, які мають дітей до 18 років, – у Закарпатській, Чернівецькій, Волинській, Рівненській, Івано-Франківській, Тернопільській та Львівській областях.
За даними Міністерства внутрішніх справ України, у І півріччі 2010 р. понад 19 тис. осіб притягнуто до відповідальності за злісне ухиляння від виховання дітей. За рішенням судів щороку з сімей вилучаються 8 – 11 тис. дітей. На жаль, мають місце непоодинокі випадки, коли діти вилучаються з неблагополучних сімей несвоєчасно.
Якщо перебування дитини в сім’ї становить небезпеку для її життя, здоров’я і морального виховання, органи опіки та піклування мають реагувати негайно, застосовуючи заходи аж до відібрання дитини у батьків і влаштування у відповідні заклади, де її права будуть забезпечені повною мірою. Однак прийняття таких рішень має бути виваженим та відповідати вимогам чинного законодавства.
Протягом тривалого часу Україна не може розв'язати проблему дитячої безпритульності та бездоглядності. На жаль, вулиця стає домівкою для тисяч дітей, права яких не можуть забезпечити дорослі.
На сьогодні немає зведених офіційних відомостей про загальну кількість дітей та молоді, котрі живуть та працюють на вулицях. За різними оцінками, іх – від 40 тис. до 300 тис. осіб. Дедалі більшу допомогу безпритульним та бездоглядним дітям надають заклади соціального захисту, створені громадськими та релігійними організаціями, яких нині налічується вже понад 70. Однак 48% дітей в Україні вважають, що державна не завжди турбується про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, або турбується не в повній мірі. Слід обміркувати дії держави по захисту прав соціально незахищених дітей. Такий же відсоток дітей, тобто 48%, засвідчив порушення права дітей на любов та піклування з боку батьків. Особливо гостро це відчувають діти 10 – 13 років (52,6%).
Протягом 2010 р. статусу дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування, надано 16707 дітям, а впродовж 2011 р. – 15477, тобто на 8% менше, ніж в попередньому році.  У 2010 р. громадянами України було усиновлено 2247 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а іноземцями – 1202 дитини. У 2011 р. українцями було усиновлено 2114 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а іноземними громадянами – 970 дітей.  Таким чином, Україна перестала бути донором міжнародного усиновлення.

Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко під час онлайн-конференції, присвяченої Дню усиновлення зазначив, що ще донедавна в нашій країні працювало понад 300 посередницьких організацій, які займалися міжнародним усиновленням, на сьогодні їх майже не лишилося. Дійсно в Україні переважає тенденція національного усиновлення. За 8 місяців 2012 року українці всиновили 1298 дітей, іноземці – 503 дитини [http://health.unian.net/ukr/detail/238946]. Це дуже позитивна тенденція, бо ще у 2004-2006 роках переважало міждержавне усиновлення – іноземці усиновлювали вдвічі більше, ніж українці. Цього року майже втричі більше усиновлюють українці. За даними програми «Сирітству – ні!» Благодійного фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» українці почали частіше усиновлювати дітей віком понад три роки. Крім того, намітилася динаміка щодо усиновлення старших дітей, чого ще кілька років тому практично не було. Серед цих дітей є відсоток діток з фізичними та іншими вадами.

Зараз в Україні 96 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 26 тисяч сиріт – в банку всиновлення, а з них дві третини – це діти старше 10 років, а 1 500 із них – дітки віком до 5 років, при чому 50% – з дуже тяжкими захворюванням. Найменше сиріт – у західних областях: близько піввідсотка від загальної кількості дітей. Найбільше ж усиновлюють у тих регіонах, де найбільше сиріт. Лідер – Дніпропетровська область, де за останній рік кількість усиновлень зросла удесятеро), а також у Харківській, Херсонській, Київський областях, АР Крим», – зауважив Ю.Павленко.

Останнім часом набула широкого розголосу справа стосовно захисту таємниці усиновлення. Це зумовлено нещодавньою заявою Уповноваженого Президента України з прав дитини Юрія Павленка щодо необхідності скасування таємниці усиновлення шляхом внесення змін до Сімейного та Кримінального кодексів України. Представники громадських організацій звернулись до Уповноваженого з прав людини, а також Президента України з проханням утриматись від внесення відповідних змін до законодавства. Таке рішення суперечитиме позиції усиновлювачів батьків, а також сімей, у яких є усиновлені діти в цілому. Таємницю усиновлення скасовувати не можна, оскільки така інформація завдасть дітям значної шкоди. Потрібно враховувати і той факт, що розкриття таємниці усиновлення може призвести до негативного ставлення до дітей з боку їх однолітків, особливо у підлітковому віці, а це матиме негативний вплив на дитячу психіку та взаємини з суспільством. Така інформація лише збурюватиме конфлікти дітей з батьками-всиновлювачами, а також може спровокувати неадекватну поведінку, зокрема і втечу з батьківського дому. Тому на даний час це питання перебуває на стадії розгляду.

 

6. Державна політика з метою покращення рівня освіченості неповнолітніх

За світовими критеріями освіти, висунутими у звіті Світового економічного форуму в Давосі щодо конкурентоспроможності держав зі 140 країн за якістю освітньої системи України посідає 56 місце (Польща – 62 місце, Росія – 78, Грузія – 119). Найбільш виграшно Україна виглядає стосовно коефіцієнту охоплення населення вищою освітою – 8 місце, а також коефіцієнту охоплення населення загальною середньою освітою – 44 та стосовно якості природничо-математичної освіти – 42 місце. В питаннях управління освітою, менеджменту освіти та підготовки керівників навчальних закладів Україна знаходиться на 109 місці у загальному рейтингу. Австралійські вчені провели дослідження якості вищої освіти у світі, яке показало, що виші США, Швеції та Канади є найкращими у світі. Україна також потрапила до даного рейтингу і опинилась на 25 місці, що є досить непоганим результатом. 24-у позицію займає Іспанія. Експерти порівнювали освітні системи в 48 країнах за більш ніж 20 критеріями, серед яких державні інвестиції у вищу освіту, підготовка потрібних для країни фахівців, зв’язок з університетами за кордоном і т.д http://tsn.ua/ukrayina/vischu-osvitu-v-ukrayini-viznali-odniyeyu-iz-naykraschih-u-sviti.html

Позитивним є той факт, що ВНЗ України включилися в міжнародні процеси з підвищення впізнанності і конкурентноздатності вищої освіти. Три українські ВНЗ увійшли до міжнародного рейтингу університетів світу 2012/13 QS World University Rankings. Два університети з України, які вперше були представлені в рейтингу в 2011 році – Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” (КПІ) і Донецький національний університет (ДонНУ) зберегли свої позиції і в рейтингу цього року. Вони входять до групи “601+”. Проривними же можна вважати результати, продемонстровані Київським національним університетом імені Тараса Шевченка (КНУ) – ВНЗ вперше подав заявку на участь, пройшов аудит та увірвався відразу ж до групи “501-550”, ставши найвище відрейтингованим ВНЗ країни. Щоправда, в опублікованому рейтингу найкращих ВНЗ планети The Times Higher Education не знайшлося місця українським університетам.

Забезпечення прав дітей на освіту в Україні є прерогативою політики сучасного уряду. Так, 2011 рік було оголошено роком освіти та інформаційного суспільства, що поставило освітян в епіцентр уваги громадськості та керівництва держави. Особлива увага приділялась виконанню заходів Національного плану реалізації Програми економічних реформ на 2010-2014рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», науково-методичному, організаційному та інформаційно-аналітичному супроводу актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, направлених на подальший розвиток вищої освіти в умовах сучасного ринку освітніх послуг і потреб ринку праці.

Одним з головних завдань –  забезпечити рівні стартові умови для всіх дітей, саме тому вперше за роки незалежності України було розроблено Державну цільову соціальну програму розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 629. Завершено перехід до обов’язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку. Завдяки організації різних форм здобуття дошкільної освіти (дошкільні навчальні заклади, центри розвитку, соціально-педагогічний патронаж) охоплення 5-річних дітей становить  99,8  відсотків, а у 18 регіонах він досяг 100 відсотків. У 2011 році 75,9 відсотків дітей від загальної кількості з 3 до 6 років  здобували дошкільну освіту у дошкільних навчальних закладах (2009 р. – 61%, 2010 р. – 61,3 % ). Заслуговує на увагу і Державна цільова соціальна програма підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року. Реалізація програми дасть змогу забезпечити єдині підходи та вимоги до рівня надання освітніх послуг природничо-математичного напряму шляхом оновлення змісту освіти, удосконалення навчально-методичного забезпечення, модернізації системи підготовки майбутніх вчителів природничо-математичних предметів та системи післядипломної педагогічної освіти.

Для покращення вітчизняних освітніх стандартів та обміну досвідом з передовими європейськими країнами у 2011 році у Києві пройшов Форум міністрів освіти європейських країн «Школа XXI століття: Київські ініціативи». В минулому році Міністерство спільно з компанією «Майкрософт Україна» в рамках програми «Партнерство у навчанні» провели друге щорічне онлайн-дослідження «Інновації в навчанні» (Innovative Teaching and Learning, ITL), метою якого був вимір ступеня проникнення інновацій в українську систему освіти та рівня використання сучасних технологій учителями та учнями.

Щоправда, реалії сьогодення свідчать про дещо інше. За даними аналітичної довідки від 30. 04. 2012 р., підготовленої за результатами опитування дітей віком 10-17 років у рамках проекту «Права дітей в Україні: реалії та виклики після 20 років незалежності» на виконання Указу Президента України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» від 16 грудня 2011 року № 1163 Українським інститутом соціальних досліджень імені О. Яременка за технічної підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Фонду Ріната Ахметова “Розвиток України”, 48% опитаних дітей в регіонах України знають про порушення права дітей на освіту. Діти зазначають, що в їх житті траплялися випадки, коли до них ставилися образливо, знущалися або били за останні 12 місяців – 8% потерпали від образливого ставлення однокласників/одногрупників, 6% терпіли таке ставлення від інших учнів/студентів навчального закладу та 5% від учителів/викладачів; близько 2% дітей потрапляли в ситуації, коли над ними знущалися їх однокласники/одногрупники (2%), інші учні (1,5%) чи вчителі (1%); відмітили випадки, коли насильство мало фізичний прояв з боку однокласників/одногрупників (1,5%), інших учнів чи вчителів (по 1%).

В цілому задоволені ставленням до себе з боку вчителів/викладачів 89% дітей, показники дещо знижуються в більш старших вікових групах (починаючи з 14 років) та є вищими в селах та інших містах порівняно із обласними центрами. 93 % опитаних задоволені стосунками зі своїми однокласниками та одногрупниками (суттєвої різниці за віком та типом поселення немає). Більшість дітей (89%) задоволені якістю та рівнем знань, які отримують в навчальному закладі. Чим старша дитина, тим менший рівень її задоволеності.

Однак з кожним місяцем зростає кількість звернень на адресу Уповноваженого Президнета України з прав дитини, які стосуються насильства над дітьми в навчальних закладах (дитсадках, школах, інтернатах). Вся система роботи освітніх навчальних закладів, а особливо інтернатних, пронизана принципом приховування фактів та кругової поруки.

Ще однією проблемою є неповна реалізація права на освіту дітей з неблагополучних сімей не навчаються. 40, 5% втратили інтерес до навчання. Майже 14, 8% дітей вимушені працювати, а 8, 9% дітей батьки не дозволяють навчатися. Компетентні органи державної вдали повинні докласти максимум зусиль для реалізації цих невід’ємних права дітьми.

Проте реалізація права на освіту має ще й «побічні ефекти». Так, кожна друга дитина зізналася, що батьки карають її за певні вчинки (найбільше таких серед 14-15-річних), а саме: через погане навчання (65%). Водночас результати дослідження також показали, що право дитини бути почутою часто ігнорується. «Кожна п’ята дитина віком 16-17 років засвідчила, що її точка зору ігнорується у навчальному закладі (особливо в обласних центрах), така ж тенденція стосується і врахування думки дитини у сім’ї.

Тривожним є той факт, що значна кількість дітей не відвідує навчальні заклади в АР Крим, Дніпропетровській, Закарпатській, Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській та Чернівецькій областях http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&_c=view&id=99005 Критерії за якими відбувається збір даних щодо причин невідвідування навчального закладу, включають наступні: «за станом здоров’я», «навчаються у спеціальних закладах для дітей, які мають вади розумового розвитку», «навчаються професії без здобуття повної середньої освіти» та «з інших причин». Практично відсутній збір даних і належне реагування щодо охоплення середньою освітою дітей ромської національності, біженців та шукачів притулку, дітей, сім’ї яких перебувають на обліку, як кризові, знаходяться за межею бідності і т.п. Хоча саме діти із цих груп мають особливі проблеми з доступом до загальної середньої освіти. Про це неодноразово наголошували правозахисні організації[i], на це зверталась увага в 2010 році в Альтернативному звіті недержавних організацій до Комітету ООН з прав дитини, на цьому наголошує Комітет ООН з прав дитини в своїх Заключних зауваженнях, за результатами розгляду зведеної третьої і четвертої періодичної доповіді, Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації. При цьому орієнтовно четверта частина всіх дітей, які не охоплені загальною середньою освітою підпадають під категорію з «інших причин». Так, за інформацією, зібраною окремими засобами масової інформації із 41926 дітей шкільного віку, які не пішли до загальноосвітніх навчальних закладів у 2010/2011 навчальному році 12000 дітей не навчались саме з «інших причин».

 

7. Захист прав дітей, що походять з меншин

 

Захист прав дітей, які походять з меншин, слід розглядати у контексті забезпечення прав громадян України, які належать до меншин. Загальна картина залишається незмінною, хоча є помітними позитивні зрушення. Їх було відзначено і у останньому звіті Європейської комісії проти расизму і дискримінації (ЄКРН) по Україні, оприлюдненому 21 лютого 2012 р.

Безумовно, що важливим кроком на шляху вдосконалення системи захисту прав осіб, які походять з меншин, є діяльність міжвідомчої Робочої групи для протидії ксенофобії та расової нетерпимості, створена у 2008 р. при Кабінеті Міністрів України під керівництвом Державного комітету у справах національностей та релігій аж до його ліквідації в 2010 р. Так, нею було розроблено План дій для подолання расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2008 – 2009 рр. та 2010 – 2012 рр. Щоправда, у зв’язку з впровадженням адміністративної реформи її було ліквідовано. Функції вище згаданого групи у сфері протидії расизму та расовій дискримінації не були передані іншій інституції, в результаті чого виник вакуум відповідальності за таку діяльність.

Крім того, у зв’язку з реорганізацією Міністерства внутрішніх справ у грудні 2010 р. було ліквідовано Департамент моніторингу прав людини в Міністерстві внутрішніх справ, що займався моніторингом випадків расизму, а також активності груп неонацистів та скінхедів. Слід зауважити, що на Міністерство культури України покладено відповідальність за протидію ксенофобії та расизму згідно з Планом дій на виконання Концепції міграційної політики (від 12 жовтня 2011 р.). Зрозуміло, що це додає невизначеності й невпевненості у розподілі повноважень та відповідальності за виконання такого роду функцій. Ось чому необхідно якомога швидше визначити орган центральної влади, відповідальний за координацію діяльності з протидії расизму та расовій дискримінації.

Згідно рекомендацій ЄКРН українській владі необхідно було забезпечити формування законодавства про мову, яке б повною мірою враховувало мовне розмаїття України і належним чином відображало принцип недискримінації, а також дотримання зобов’язань, взятих на себе з часу ратифікації Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Таким нормативно-правовим актом став Закон України «Про засади державної мовної політики», прийнятий 3 липня 2012 р., який, незважаючи на свою недосконалість і значну критику, отримав позитивні відгуки міжнародних експертів http://www.coe.int/t/dghl/monitoring/ecri/country-by-country/ukraine/UKR-CbC-IV-2012-006-UKR.pdf .

Що ж стосується стану захисту дітей, які походять з меншин, то міжнародна спільнота неодноразово вказувала Україні на певні прогалини. Зокрема, 3 лютого 2011 р. Комітет ООН з прав дитини прийняв для України свої рекомендації щодо виконання положень Конвенції ООН про права дитини. Так, ним було рекомендовано Україні включити у національне законодавство принципи недискримінації та заборону дискримінації у відношенні до дітей за будь-якими ознаками. Комітет різко засудив відсутність будь-яких заходів з боку держави, спрямованих на визначення та розв’язання проблем, з якими стикаються діти з етнічних меншин, а також відсутністю системи збору даних щодо становища цих груп з точки зору освіти, зайнятості, житла, доступу до соціальних послуг тощо.

Більше того, в Страсбурзі 30 березня 2011 р. Консультативним комітетом Ради Європи було прийнято третій висновок про виконання Україною Рамкової конвенції про захист національних меншин, в якому зазначено, що квота навчання українською мовою на всіх рівнях продовжує рости за рахунок мов меншин. В офіційних документах Рада Європи фактично визнала процеси дискримінації та витіснення регіональних мов і мов меншин в Україні і вимагала від уряду України вжити термінових заходів щодо забезпечення широкого застосування таких мов в кінематографії, телебаченні та радіомовленні, державному і адміністративному діловодстві, в освітньому процесі на всіх рівнях. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kolesnichenko/4fb1db8fb7a5c/view_print/

В незадовільному стані знаходиться антидискримінаційне законодавство. І, врешті-решт, під тиском міжнародних зобов’язань України у вересні 2012 р. було ухвалено Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, розроблений Міністерством юстиції України. Цей закон було розроблено з метою виконання завдань, передбачених Планом дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, який було схвалено на саміті Україна – Європейський Союз 22 листопада 2010 р.

Слід зазначити, що впродовж досліджуваного періоду 2010 – 2012 рр. було посилено кримінальну відповідальність за злочини, скоєні на підставі (расової чи спрямованої на представників інших груп меншин) ненависті, введено заборону імпортувати, виробляти, зберігати та розповсюджувати продукцію, що підбурює расистську, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію. Це відображено шляхом внесення змін до статей 115, 121, 127 та 161 Кримінального кодексу, що стосуються відповідальності за злочини, вмотивовані расистською, етнічною та релігійною нетерпимістю, а також визнання таких мотивів обтяжуючими обставинами у випадках тяжких злочинів, запровадження окремого структурного підрозділу Міністерства внутрішніх справ для боротьби із кіберзлочинністю шляхом посиленої співпраці із структурами, що аналогічно борються з офшорними інтернет-сайтами, які поширюють нетерпимість http://www.coe.int/t/dghl/monitoring/ecri/country-by-country/ukraine/UKR-CbC-IV-2012-006-UKR.pdf .

Ситуація з расизмом та дискримінацією в Україні була також розглянута 4 жовтня 2011 року на пленарній сесії ОБСЄ № 13. Зокрема, у звіті було зафіксовано позитивну динаміку стосовно злочинів на ґрунті ненависті, а саме: у 2008 році було скоєно злочини щодо 86 осіб, 4 загинули, у 2009 році – 37 осіб, у 2010 році – 14 інцидентів, а у 2011 році – уже 24 інциденти. Щоправда, офіційна статистика, надана Генпрокуратурою МВС щодо злочинності на ґрунті расової, національної чи релігійної нетерпимості впродовж 2011 року є дещо іншою, оскільки за їхніми даними було зареєстровано чотири подібні злочини http://www.ucipr.kiev.ua/publications/analitichnii-zvit-diskriminatciia-v-ukraiini-problemi-i-perspektivi-iikh-podolannia

Важко переоцінити той факт, що громадські організації теж активно беруть участь у процесі захисту прав осіб, які походять з меншин. Найпотужнішим громадським об’єднанням є Коаліція громадських організацій з протидії дискримінації. Ця всеукраїнська недержавна громадська правозахисна ініціатива була заснована шляхом підписання українськими НУО спеціального Меморандуму 5 квітня 2011 року. Станом на 1 березня 2012 року до складу Коаліції з протидії дискримінації входили 26 НУО, і їх кількість постійно збільшується. Владі слід тісно співпрацювати з представниками громадянського суспільства простежуючи зсередини загальні тенденції.

Однак не зважаючи на те, що в рамках Міжнародного саміту з проблем захисту прав національних меншин «Досвід України для світу», який проходив 2 жовтня 2012 р. Президентом України було відзначено, що в Україні створені всі умови для розвитку та утвердження самобутності всіх без винятку національних громад, найбільш вразливими національними меншинами вважаються роми та кримські татари. Тривожним є той факт, що зростає активність екстремістських угрупувань, які поширюють свою пропаганду, зокрема, звертаючись до молоді країни і використовуючи для цього електронні соціальні мережі.

Ще одним суттєвим упущенням у загальній системі захисту прав людей з меншин є те, що дотепер немає інформації стосовно ефективності діяльності Парламентського Уповноваженого з прав людини, мандат якого передбачає відповідно до Паризьких принципів спеціальні повноваження в галузі расової дискримінації. Такого роду інформація значною б мірою покращила загальне розуміння стану справ у цій сфері.

http://www.coe.int/t/dghl/monitoring/ecri/country-by-country/ukraine/UKR-CbC-IV-2012-006-UKR.pdf

Важливим є і той факт, що цього року в Женеві (Швейцарія) Україна отримала рекомендації від 57 країн-учасниць ООН щодо поліпшення ситуації з правами людини в рамках нового механізму діяльності Ради ООН з прав людини – Універсального періодичного огляду (УПО). Румунія та Молдова закликали Україну розширювати освітні можливості мовами нацменшин, Індія, Португалія, Чехія – вдосконалити і впровадити антидискримінаційне законодавство, а Іран, Куба, Китай, Туніс наголосили на необхідності ефективності протидії ксенофобії  расизму http://www.undp.org.ua/ua/media/41-democratic-governance/1403-un-member-states-pointed-out-to-kyiv-on-issues-with-human-rights

Таким чином, щороку фіксується величезна кількість випадків щодо порушення прав дітей з меншин. Вище наведені факти свідчать про те, що в основному їхні права обмежуються в освітній сфері та в можливості спілкуватися рідною мовою. Ось чому укрїнаським можновладцям слід вжити усіх заходів, щоб максимально знизити гостороту даного питання.

 

 

 


Висновки

 

Загалом стан дотримання прав дитини в Україні в 2010-2012 роках залишався задовільним. Серед головних проблем варто відзначити: відсутність належного державного моніторингу за дотриманням прав дитини та системну бездіяльність відповідальних осіб державних органів;  широку втягненість дітей в злочинні прояви як в ролі злочинця, так і жертви; неспроможність держави та суспільства забезпечити належні соціальні стандарти виховання й розвитку дітей (особливо належних до вразливих соціальних груп та меншин); розповсюдження в дитячому середовищі шкідливих звичок; спекулятивна політична дискусія навколо т.зв. «ювенальної юстиції» .

Так за даними органів внутрішніх справ, упродовж 2010 – 2012 років зареєстровано 42 353 злочинів, вчинених неповнолітніми або за їх участю, з них 6821 – повторно. У проваджені органів внутрішніх справ перебувало 206 кримінальних справ про жорстоке поводження з дітьми. За останні три роки з реабілітуючих підстав Верховним Судом України було закрито дві справи стосовно трьох неповнолітніх.

Від злочинних посягань упродовж 2010 – 2012 років потерпіло 25 366 дітей, з них 8723 – малолітні. За зазначений період зареєстровано 350 злочинів, пов’язаних із ввезенням, виготовленням або розповсюдженням творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, 1778 – пов’язані із ввезенням, виготовленням, збутом та розповсюдженням порнографічних предметів. На нашу думу, однією з причин різкого зростання такого виду злочинів було викликано  ліквідацією Державного комітету у справах національносте та релігій у 2010 р. у зв’язку з широкомасштабною адміністративною реформою.

     За 2010 – 2012 роки було порушено 35 кримінальних справ щодо розкрадання бюджетних коштів, виділених на функціонування закладів для дітей. За повідомленнями Міністерства соціальної політики України, упродовж 2010 – 2012 років припинено функціонування двох прийомних сімей. За фактами привласнення державних виплат на дітей прокурорами порушено 5 кримінальних справ.

За офіційною статистикою Державної служби статистики України кількість зафіксованих випадків торгівлі дітьми зменшилася впродовж 2010 – 2012 рр. Так, в 2010 р. було зареєстровано 36 злочинів, а у 2011 р. – 15 (42%), за перші 6 місяців 2012р. – 7. Оптимістичними є цифри щодо розкриття злочинів даної категорії, оскільки вони є абсолютними: у 2010 р. було розкрито 99% злочинів, а в 2011 р. – 100%. Все частіше жертвами цього злочинного бізнесу стають діти. За статистичними даними жертвами насилля стають 10 відсотків хлопців та 30 відсотків дівчат віком до 14 років.  Щоправда, набуває широкого значення проблема внутрішньої торгівлі людьми. За статистикою Міжнародної організації міграції в Україні зросла кількість випадків внутрішньої торгівлі, особливо дітьми. Так, 114 випадків в 2010 р., 46 – за перші 6 місяців 2011 р. В останні роки спостерігаються випадки виявлення потерпілих від торгівлі людьми — громадян інших країн — в середині України, що є підтвердженням того, що Україна є не лише країною походження потерпілих від торгівлі людьми, але й призначення (8 осіб в 2010 р., 9 — за 6 міс. 2011). Йдеться про випадки, коли українці експлуатують своїх співгромадян. В першу чергу це трудове і сексуальне рабство та примусове жебрацтво. Українська торгівля людьми найбільше поширена у великих містах. Натомість жертвами торгівлі людьми здебільшого стають вихідці із маленьких міст та сіл.

Невтішним є той факт, що в Україні процвітає торгівля органами живих чи мертвих людей. Згідно з результатами журналістських розслідувань, Україна є одним із центрів в Європі по торгівлі людськими органами і частинами тіла. Штовхає на цей крок українців ряд причин, а саме: безробіття, соціальна невлаштованість і неспроможність забезпечити майбутнє собі і своїм близьким, можливість «легких грошей». Здебільшого це люди молодого віку від 20 до 30 років.

Залежно від динаміки чисельності дитячого населення країни можна зробити висновок про рівень захищеності дітей і стан додержання їхніх прав та законних інтересів. На жаль, протягом усіх років незалежності кількість дітей у країні катастрофічно зменшувалася. На початок 2010 р. дітей було на 5 млн. менше порівняно з 1991 р., тобто нараховувалось 8 081 126 дітей.

Разом з тим потрібно відзначити, що, в значній мірі, завдяки запровадженню державних програм підтримки народжуваності кількість дітей в Україні поступово зростає. Так, кількість державних реєстрацій народжуваності в 2011 році становить загальна кількість 505754. Це практично на 1% більше, ніж було зареєстровано в 2010 році.  А За 2012 рік в Україні народилось уже 520,7 тис. дітей, що вже на 3% більше ніж за попередній період.

Україна, приєднавшись до Цілей розвитку тисячоліття, взяла на себе зобов’язання зменшити протягом 1990 – 2015 рр. смертність дітей віком до 5 років на дві третини. Серед основних причин катастрофічно високого рівня дитячої смертності в Україні є такі, яким можна запобігти. Для цього насамперед потрібно поліпшити стан репродуктивного здоров’я жінки та якість надання медичної допомоги новонародженим, зокрема діагностику та лікування хвороб, забезпечити лікарні підготовленими фахівцями, сучасним обладнанням.

В Україні державна допомога при народженні дитини зросла в півтора рази порівняно з 2010 роком. При народженні першої дитини родина отримує 17 952 грн, другої – 36 720 грн, третьої і кожної наступної – 73 440 грн. Розмір допомоги впродовж року  збільшиться до 26 100 грн, 52 200 грн, 104 400 грн відповідно. Ця допомога нараховується в розмірах прожиткового мінімуму для дітей у віці до шести років, установлених на день народження дитини, тобто не менше 30 % прожиткового мінімуму. Розмір цих виплат буде збільшуватися разом з переглядом прожиткового мінімуму; в 2012 році зростання  склало 10,5%.

Однак з огляду на наступні факти можна говорити про численні порушення прав дітей на отримання медичної допомоги. За даними аналітичної довідки 2012 р. 53% респондентів-дітей відмітили, що це право найчастіше порушується з боку медичних працівників. Більше третини опитаних дітей (39%) зазначили, що зверталися до медичних закладів самостійно. Кожна шоста дитина (16%) вказала, що їй робили медичні процедури (щеплення, уколи та інше) без згоди батьків. Причому питома вага таких дітей є значною навіть серед 10–13-річних дітей – 13%. Вагомої різниці залежно від статті та типу поселення не виявлено. 6% дітей, зазначили, що в них виникали проблеми з отриманням необхідних медичних препаратів.

Окремою проблемою є лікування дітей з рідкісними хворобами, хворих на епілепсію та аутизм, а також реабілітація дітей з ДЦП. Видатки Держбюджету 2012 року не відповідають реальним потребам забезпечення дітей-інвалідів та тяжкохворих дітей ліками, медичними препаратами, реабілітаційними послугами,  імунопрофілактикою тощо. Зокрема, з’ясовано, що лікування “Хвороби “Гоше” забезпечене на 25%, “Ниркової недостатності (діаліз)” – на 37%, “Первинний імунодефіцит” – на 10%. Видатки на лікування деяких хвороб (аутизм, епілепсія, мукополісахаридоз) взагалі не передбачені. Недостатнім є забезпечення ліками та нерегулярність їх поставки, відсутність трансплантаційних методів лікування, відсутність стабільного реабілітаційного етапу лікування онкохворих дітей, відсутність умов для надання спеціальної паліативної допомоги. Порушується право дітей на батьківську турботу в лікувальному закладі, зокрема батькам заборонено перебувати в стаціонарі разом з дитиною, вік якої більше шести років.

У Державному бюджету стаття «Дитяча онкологія та онкогематологія» фінансуються всього на 45% від потреби. Онкохворі не мають змоги отримати повноцінне та ефективне лікування в Україні та за кордоном. Окрім цього, діти потребують якісної та професійної психіатричної допомоги. Статистика показує, що кожна 5 дитина в Україні потребує в тій чи іншій мірі допомоги спеціаліста-психіатра.

В Україні є мережа дитячих будинків-інтернатів (55 закладів), які функціонують в усіх регіонах і через які органи праці та соціального захисту населення опікуються дітьми-інвалідами з вадами фізичного та розумового розвитку. На повному державному забезпечення перебуває 3634 вихованців віком від 4 до 18 років, з них 1936 дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, та 1896 вихованців, які мають батьків.  У центрах соціальної та змішаної реалібітації у 2010 р. перебувало 166164 дитини-інваліди, у 2011 р. – 165121. У 2010 р. 20 дітей інвалідів було забезпечено автомобілями, 2011 р. – 33 дитини. Це при тому, що на обліку станом на 01. 01. 2012 в органах праці та соціального захисту населення для забезпечення інвалідів автомобілями перебуває 4289 дітей-інвалідів. Недостатнє фінансування є основною проблемою. У Державному бюджеті України виділено цього року 87,4 млн. грн., що дасть можливість забезпечити автотранспортом близько 1456 інвалідів, однак необхідна сума становить 4,8 млрд. грн. У 2010 р. було оздоровлено 2 млн. 361 тис. 672 дитини шкільного віку, що становить 54,6% від загальної кількості дітей шкільного віку, а в 2011 р. – 2 млн. 661 тис. (63%). У 2012 р. планувалося забезпечити оздоровленням та відпочинком 2 млн. 682 тис. 821 дитину шкільного віку (63,6 % від загальної кількості дітей шкільного віку), а з них 96,2% – діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, і 46,7% – діти-інваліди від загальної кількості дітей цієї категорії.

Однією з головних небезпек, що загрожують здоров’ю дітей, є травми. На жаль, діти не завжди знають, як правильно реагувати на небезпечні ситуації. Вживаючи заходів, спрямованих на забезпечення безпеки цієї уразливої категорії, держава повинна враховувати ці особливі обставини. У цьому зв’язку за даними Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, побутовий травматизм є основним чинником смерті дітей від зовнішніх причин. За останні п’ять років у пожежах загинули 542 дитини. Найчастіше пожежі виникають через необережне поводження і пустощі з вогнем, порушення правил обладнання та експлуатації електроприладів і пічного опалення. Дитячі розваги з вогнем стали причиною пожеж. Так: 2004 р. – у 1710 випадках, 2005 р. – 1769, 2006 р. – 1299, 2007 р. – 1324, 2008 р. – 1015, 2009 р. – у 896, 2010 р. – 1730, 2011 р. – 1118 випадках. Тобто простежується тенденція до збільшення кількості надзвичайних ситуацій, пов’язаних із пожежами та вибухами.

За даними вітчизняних наркологів в Україні постійно вживає алкогольні напої 1% 12–13-річних дітей і близько 5% 16–18-річних. Перевірка, проведена Генеральною прокуратурою на виконання доручення глави держави, встановила: органи виконавчої влади всіх рівнів і уповноважені правоохоронні структури не вживають вичерпних заходів щодо протидії поширенню серед дітей алкоголізму та наркоманії. Лише за три місяці 2012 року виявлено 3,5 тис. фактів розпивання підлітками спиртних напоїв, появи у стані сп’яніння та паління в громадських місцях. Разом з тим, стосовно осіб, які реалізовували дітям алкогольні напої та цигарки, складено лише 1,3 тис. адмінпротоколів Встановлено лише 102 правопорушення, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків у 9 тис. перевірених навчальних і розважальних закладах.

За результатами опитування, 47% дітей відповіли, що батьки взагалі нічого не знають про проблеми, які турбують дитину (особливо на цьому наголошують дівчата та діти 16 – 17 років). 42% дітей відмічають, що батьки майже нічого не знають про те, як вони витрачають свої кишенькові гроші, близько третини опитаних дітей відмітили, що батьки не знають, які оцінки отримує дитина у навчальному закладі (із дорослішанням дитини батьківський контроль зменшується). 8% дітей зазначають, що батьки необізнані щодо їх стану здоров’я (особливо серед 16 – 17-річних та мешканців обласних центрів). Поза батьківським контролем залишається активність дитини в Інтернеті – 40% респондентів (серед хлопців – 47%, серед дівчат – 33%) вказали, що батьки зовсім не контролюють, що вони роблять в Інтернеті.

Соціально-економічні негаразди спричиняють і посилюють кризу інституту сім’ї. В 1367,6 тис. родинах в Україні діти не мають одного чи обох батьків. У 2009 р. народилося поза шлюбом 93,5 тис. дітей, або кожна п’ята дитина.

За даними Міністерства внутрішніх справ України, у І півріччі 2010 р. понад 19 тис. осіб притягнуто до відповідальності за злісне ухиляння від виховання дітей. За рішенням судів щороку з сімей вилучаються 8 – 11 тис. дітей. На жаль, мають місце непоодинокі випадки, коли діти вилучаються з неблагополучних сімей несвоєчасно

На сьогодні немає зведених офіційних відомостей про загальну кількість дітей та молоді, котрі живуть та працюють на вулицях. За різними оцінками, іх – від 40 тис. до 300 тис. осіб. Дедалі більшу допомогу безпритульним та бездоглядним дітям надають заклади соціального захисту, створені громадськими та релігійними організаціями, яких нині налічується вже понад 70. Однак 48% дітей в Україні вважають, що державна не завжди турбується про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, або турбується не в повній мірі. Слід обміркувати дії держави по захисту прав соціально незахищених дітей. Такий же відсоток дітей, тобто 48%, засвідчив порушення права дітей на любов та піклування з боку батьків. Особливо гостро це відчувають діти 10 – 13 років (52,6%).
Протягом 2010 р. статусу дитини-сироти, або дитини, позбавленої батьківського піклування, надано 16707 дітям, а впродовж 2011 р. – 15477, тобто на 8% менше, ніж в попередньому році.  У 2010 р. громадянами України було усиновлено 2247 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а іноземцями – 1202 дитини. У 2011 р. українцями було усиновлено 2114 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а іноземними громадянами – 970 дітей.  Таким чином, Україна перестала бути донором міжнародного усиновлення.

За світовими критеріями освіти, висунутими у звіті Світового економічного форуму в Давосі щодо конкурентоспроможності держав зі 140 країн за якістю освітньої системи України посідає 56 місце (Польща – 62 місце, Росія – 78, Грузія – 119). Найбільш виграшно Україна виглядає стосовно коефіцієнту охоплення населення вищою освітою – 8 місце, а також коефіцієнту охоплення населення загальною середньою освітою – 44 та стосовно якості природничо-математичної освіти – 42 місце. В питаннях управління освітою, менеджменту освіти та підготовки керівників навчальних закладів Україна знаходиться на 109 місці у загальному рейтингу. Австралійські вчені провели дослідження якості вищої освіти у світі, яке показало, що виші США, Швеції та Канади є найкращими у світі. Україна також потрапила до даного рейтингу і опинилась на 25 місці, що є досить непоганим результатом. 24-у позицію займає Іспанія.

У 2011 році 75,9 відсотків дітей від загальної кількості з 3 до 6 років  здобували дошкільну освіту у дошкільних навчальних закладах (2009 р. – 61%, 2010 р. – 61,3 % ).

Ще однією проблемою є неповна реалізація права на освіту дітей з неблагополучних сімей не навчаються. 40, 5% втратили інтерес до навчання. Майже 14, 8% дітей вимушені працювати, а 8, 9% дітей батьки не дозволяють навчатися.

Компетентні органи державної в співпраці з громадськими організаціями і конкретними родинами вдали повинні докласти максимум зусиль для реалізації цих невід’ємних прав дитини.

Цей Звіт відправлено в органи державної влади України та міжнародні організації.

   +38 050 974 8341

           Common_goal2004@yahoo.com

         www.commongoal.org.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Громадська організація

“Правозахисна організація “Спільна Мета”

Human rights organization

“Common Goal”

Phone:                                                    E-mail:

+380509748341; +380442553635         common_goal2004@yahoo.com

 

Громадська організація „Правозахисна організація „Спільна Мета” заснована у грудні 2004 року. 10 грудня 2009 року на Установчих Зборах було прийнято рішення про реформування “Спільної Мети” у Всеукраїнську громадську організацію. Членами організації є 56 осіб – переважно молоді юристи, тренери з прав людини, фахівці та випускники міжнародних програм з 18 регіонів України. Ми представлені в АР Крим, м. Києві, Житомирській, Київській, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій, Миколаївській, Одеській, Чернігівській областях.

            Мета створення організації –  об’єднання громадських ініціатив для здійснення діяльності з побудови в Україні громадянського суспільства та правової держави, а також сприяння забезпеченню реалізації, захисту та затвердженню непорушності та невід’ємності конституційних та міжнародно-визнаних прав, свобод, та законних інтересів людини та громадянина.

            Головними напрямками нашої діяльності є проведення антдидискримінаційних заходів, моніторинг дотримання прав і свобод людини в Україні відповідно до міжнародних стандартів та правова освіта громадян.

З 2005 року громадська організація «Правозахисна організація «Спільна Мета» проводить періодичні моніторинги виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері прав людини та підготовку альтернативних (громадських) звітів. Так, було підготовлено альтернативні державним громадські звіти “Щодо виконання Україною положень Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин” (2007 рік) та “Аналіз стану та зауваження щодо виконання Україною положень статті 30 Європейської соціальної хартії (переглянутої)” (2008 рік), Конвенції ООН з прав дитини (2010 рік), Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин (2010 рік), Дотримання міжнародних стандартів захисту прав дитини в Україні в 2010 – 2012 рр. (2013  рік). Наразі, ми здійснюємо активний моніторинг «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (Рада Європи), «Конвенції про права дитини» (ООН). Ми працюємо у контакті з провідним  національними та міжнародними інституціями в сфері прав людини.

            З 2007 року “Спільна Мета” займається практичним захистом прав людини в державних органах та судовій системі, у 2009 році започатковано антикорупційну діяльність.

            «Спільна Мета» представлена в громадських радах 8 міністерств і відомств України.

 

 

Похожі записи: