21 лютого 1990 року Україна підписала Конвенцію ООН про права дитини, шо була ратифікована Постановою Верховної ради України 27.02.1991 та набула чинності 27 вересня 1991 року.
Цією Конвенцією Україна взяла на себе широкі зобов’язання щодо забе6зпечення прав дитини на життя, ім’я, громадянство, індивідуальність, родину, свободу думки, совісті та релігії, освіту та належний рівень життя, захист від дискримінації й незаконного переміщення, від незаконного та свавільного втручання, захист від усіх форм фізичного, психологічного насильства, брутального поводження й експлуатації, в тому числі й сексуальної (ст. 19, 34). Кожні п’ять років держави-учасниці Конвенції зобов’язані подавати Комітету доповіді про вжиті заходи щодо виконання Конвенції.
Робота над альтернативним звітом розпочалась у зв’язку з запланованим у вересні-жовтні 2010 року захистом в Комітеті ООН з прав дитини національної доповіді України щодо виконання Конвенції ООН про права дитини та факультативних протоколів до неї. Підготовлений Урядом України 193-сторінковий «Об’єднаний 3-й і 4-й періодичний Національний Звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини», хоча й охоплює проблематику Конвенції та містить широкий статистичний матеріал, не в повній мірі відображає реальний стан речей та не пропонує дієвих шляхів виконання Конвенції та забезпечення непорушності прав дитини. В той же час, права дитини потребують особливого захисту з боку держави, що передбачено міжнародними документами та національним законодавством України.
Проблеми, що стосуються дотримання прав дитини посилюються, в першу чергу через, відсутність системного підходу до створення дієвих процедур захисту прав дитини. Декларуючи соціальні гарантії дітям, держава на сьогодні далеко не завжди забезпечує виконання елементарних завдань щодо дотримання мінімальних стандартів стосовно прав дитини. Наприклад, широко відомими є випадки насильства і жорстокого поводження з дітьми, незаконне залучення дітей до праці у найбрудніших сферах економічної діяльності (робота в порно- та секс-індустрії), торгівля дітьми і т.д. Україна увійшла в п’ятірку країн — виробників дитячої порнографії та в десятку лідерів з її поширення.
Цьому сприяє відсутність дієвої законодавчої бази і недостатнє залучення до боротьби інтернет-співтовариства. У 2008 році майже 80% дитячої порнографії було виготовлено в Росії, Білорусі, Україні і Молдові. Зокрема, за даними відомства, із 250 мільйонів зразків, конфіскованої з 1990 року дитячої порнографії, 12 мільйонів знято в Україні. За оцінками МВС, на постійній основі в цю діяльність залучено 12—15 тисяч українських дітей, здебільшого безпритульних і дітей з неблагополучних сімей. За даними фонду Internet Watch Foundation (IWF), 62% інтернет-сайтів, які поширюють дитячу порнографію, розміщено у США, 28% — у Росії і 2% — в Україні (сьоме місце у світі). 1 лютого 2010 року Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) оприлюднив результати дослідження «Комплексна оцінка масштабів продажу дітей, дитячої проституції та порнографії в Україні».
Дослідження, проведене Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, виявило, що з опитаних дітей віком 14-18 років: -11% показували своє голе тіло; -7,8% займалися сексом за певну плату; - 3,2% погоджувалися сфотографуватися або знятися у фільмі в оголеному вигляді. Крім того, дослідження серед дітей виявило: лише третина з опитаних дітей мають обох батьків; впродовж останніх трьох місяців лише 11,7% проживали з обома батьками;- більшість дітей (58,4%) описують свою сім’ю як дуже бідну, де часто немає грошей і їжі, внаслідок чого діти голодують, іноді жебракують і навіть вчиняють крадіжки; 31,8% опитаних дітей ніде не навчаються. Основні причини, через які вони не навчаються: відсутність цікавості до навчання (40,5%), замість навчання вимушені працювати (14,8%), батьки не дозволяють вчитися (8,9%). Достатньо гостро постала проблема експлуатації дитячої праці, крім того, з’явилися нові форми використання неповнолітніх у найбрудніших сферах економічної діяльності. Ідеться про залучення неповнолітніх до торгівлі наркотиками, до роботи в секс- і порноіндустрії, виконання складних робіт (у приватних вугільних копальнях, на будівництві, у фермерських господарствах тощо), внаслідок чого ставляться під загрозу життя і здоров’я дитини.
Україна – одне з джерел для торгівлі людьми. Хоча справжній масштаб цієї проблеми невідомий, дані Міжнародної організації з міграції засвідчують, що значна кількість жертв торгівлі людьми – діти з сімей з низьким рівнем доходів, яких продають з метою сексуальної експлуатації чи примусової праці. За останній рік більш ніж на 20% зросла кількість зареєстрованих випадків торгівлі дітьми в Україні. Реальних випадків ймовірно ще більше. Найчастіше українських дітей продають у сексуальне рабство і для трудової експлуатації. З дев’яти мільйонів українських дітей близько 65 000 живуть у державних інтернатних закладах. Серед головних причин відмов від дітей – бідність, безробіття батьків, девальвація сімейних і моральних цінностей, алкоголізм і споживання наркотиків. Занедбаність дітей також можна бачити у зростанні за останнє десятиріччя кількості дітей, які живуть і працюють на вулиці. Насильство в сім’ї залишається одним із серйозних проявів порушення прав людини, не дивлячись на існування у цій сфері великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, серед яких Закони «Про попередження насильства в сім’ї», «Про охорону дитинства», відповідні статті Кримінального кодексу України, Державна програма з протидії торгівлі людьми в Україні на 2006-2010 роки. Насильство в сім’ї, незважаючи на те, чи є воно фізичним, економічним, сексуальним чи психологічним, є одним з найбільших порушень прав людини – права на життя та фізичну та психологічну недоторканість.
Основними фактами, які стали відомими внаслідок проведення соціального дослідження стало те, що 44% населення України потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці. А близько половини тих, хто зазнавав насильства в дитячому віці, стикалися з ним і в дорослому житті. У зв'язку з цим, ВГО «Правозахисна організація «Спільна Мета» оголошує про початок підготовки альтернативного державному звіту про виконання Україною Конвенції про права дитини. До спільної роботи над підготовкою звіту й партнерства запрошуються громадські організації та приватні особи, що працюють у сфері захисту прав дитини. Орієнтовна дата закінчення роботи над Альтернативним Звітом 20 липня 2010 року. Після перекладу на англійську та російську мови Альтернативний Звіт буде подано в Комітет ООН з прав дитини для долучення до державної доповіді й розгляду експертами. Сподіваємось, що наша робота пройде у партнерстві з державними установами України та сприятиме виробленню практичних механізмів захисту прав дитини в Україні, кращому захисту прав дітей.
Human rights organization "Common Goal" 02140, Ukraine, Kyiv|area,domain|, ||Revuzkogo str.|cherry-coloured|, 42A, of. 65 Telephone: E-mail: +380509748341; +380442553635 common_goal2004@yahoo.com
Громадська організація „Правозахисна організація „Спільна Мета” заснована у грудні 2004 року в м. Житомирі. 10 грудня 2009 року на Установчих Зборах було прийнято рішення про реформування "Спільної Мети" у Всеукраїнську громадську організацію. Членами організації є 56 осіб - переважно молоді юристи, тренери з прав людини, фахівці та випускники міжнародних програм з 18 регіонів України. Ми представлені в АР Крим, м. Києві, Житомирській, Київській, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській, Полтавській, Сумській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій, Миколаївській, Одеській, Чернігівській областях.
Мета створення організації - об'єднання громадських ініціатив для здійснення діяльності з побудови в Україні громадянського суспільства та правової держави, а також сприяння забезпеченню реалізації, захисту та затвердженню непорушності та невід’ємності конституційних та міжнародно-визнаних прав, свобод, та законних інтересів людини та громадянина. Головними напрямками нашої діяльності є проведення антдидискримінаційних заходів, моніторинг дотримання прав і свобод людини в Україні відповідно до міжнародних стандартів та правова освіта громадян. З 2005 року громадська організація «Правозахисна організація «Спільна Мета» проводить періодичні моніторинги виконання Україною міжнародних зобов’язань у сфері прав людини та підготовку альтернативних (громадських) звітів. Так, було підготовлено альтернативні державним громадські звіти "Щодо виконання Україною положень Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин" (2007 рік) та "Аналіз стану та зауваження щодо виконання Україною положень статті 30 Європейської соціальної хартії (переглянутої)" (2008 рік). Наразі, ми здійснюємо активний моніторинг «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» (Рада Європи), «Конвенції про права дитини» (ООН). Ми працюємо у контакті з провідним національними та міжнародними інституціями в сфері прав людини. З 2007 року "Спільна Мета" займається практичним захистом прав людини в державних органах та судовій системі, у 2009 році започатковано антикорупційну діяльність. +38 044 255 3635 +38 050 974 8341
