Вона нагадала, що 21 лютого 1990 року Україна підписала Конвенцію ООН про права дитини, що була ратифікована Постановою Верховної ради України 27.02.1991 та набула чинності 27 вересня 1991 року. Цією Конвенцією Україна взяла на себе широкі зобов’язання щодо забезпечення прав дитини на життя, ім’я, громадянство, індивідуальність, родину, свободу думки, совісті та релігії, освіту та належний рівень життя, захист від дискримінації й незаконного переміщення, від незаконного та свавільного втручання, захист від усіх форм фізичного, психологічного насильства, брутального поводження й експлуатації, в тому числі й сексуальної (ст. 19, 34). Кожні п’ять років держави-учасниці Конвенції зобов’язані подавати Комітету доповіді про вжиті заходи щодо виконання Конвенції.
К.АЛАНДАРЕНКО зауважила, що її громадська організація підготувала альтернативний звіт, оскільки підготовлений українським урядом 193-сторінковий «Об’єднаний 3-й і 4-й періодичний Національний звіт про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини», поданий в Комітет ООН восени 2010 року, не в повній мірі відображає реальний стан речей та не пропонує дієвих шляхів виконання Конвенції та забезпечення непорушності прав дитини.
Вона підкреслила, що, у той же час, права дитини потребують особливого захисту з боку держави, що передбачено міжнародними документами та національним законодавством України. Проблеми, що стосуються дотримання прав дитини, посилюються, в першу чергу, через відсутність системного підходу до створення дієвих процедур захисту прав дитини.
Декларуючи соціальні гарантії дітям, держава на сьогодні далеко не завжди забезпечує виконання елементарних завдань щодо дотримання мінімальних стандартів стосовно прав дитини. Наприклад, широко відомими є випадки насильства і жорстокого поводження з дітьми, незаконне залучення дітей до праці у найбрудніших сферах економічної діяльності (робота в порно- та секс-індустрії), торгівля дітьми і т.д.
К.АЛАНДАРЕНКО підкреслила, що насильство в сім’ї залишається одним із серйозних проявів порушення прав людини, не дивлячись на існування у цій сфері великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів. Насильство в сім’ї, незважаючи на те, чи є воно фізичним, економічним, сексуальним чи психологічним, є одним з найбільших порушень прав людини – права на життя та фізичну та психологічну недоторканість. Вона розповіла, що основними фактами, які стали відомими внаслідок проведення соціального дослідження, стало те, що 44% населення України потерпали від насильства в сім’ї впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці. А близько половини тих, хто зазнавав насильства в дитячому віці, стикалися з ним і в дорослому житті.
Перший заступник голови ВГО «Правозахисна організація «Спільна мета» Ігор ПЕЧЕНКІН підкреслив, що щороку зростає кількість кримінальних справ, порушених правоохоронними органами за фактами злочинів, вчинених проти неповнолітніх. Майже половину з них становлять справи про невиконання батьками чи опікунами обов’язків щодо виховання та догляду за дітьми, близько 6% – справи за фактами злочинів, вчинених службовими особами дитячих установ (порушення права дитини на опіку та відповідальність з боку батьків – ст. 18).
У 2010 році на 22% більше зареєстровано злочинних проявів серед неповнолітніх, дві третини з яких становлять крадіжки. У вчинені злочинів брали участь 9,8 тис. неповнолітніх, із них кожен третій – учень або студент навчального закладу.
“Жорстокість і насильство стало нормою, пропагування насильства – стало нормою”, – поскаржився він.
Представники громадської організації підкреслювали, що такий стан у сфері дотримання та захисту прав дитини в Україні певним чином обумовлений неналежним виконанням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, правоохоронними органами, керівниками навчальних закладів законів щодо запобігання правопорушенням серед дітей, захисту їх прав на освіту, створення належних умов для її здобуття, а тому потребує уваги з боку громадськості, яка має брати участь в контролі за виконанням таких вимог з боку органів влади. До того ж, громадська діяльність має стати ефективним інструментом реалізації прав, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, ратифікованих Україною та іншого чинного законодавства України.
